А що ж Петро? Петро зараз послі обід узяв рушницю і пішов у гай, ніби на польованнє. Проблукав сердега по гаю до самого вечора. Вернувсь на подвір'є, аж там усі веселяться. Гомін справили такий, мов справді на бенкеті. Інші й до його присіпались із кубком, а йому притьмом прийцілось так, як співають у пісні: Чомусь мені, братці, горілка не п'ється: Коло мого серця мов гадина в'ється' Сіли за вечерю, аж ось ізнов іде Кирило Тур, тілько вже без побратима. Леся не вийшла вечеряти. Розгорілась і рознемоглась сердешна дівчина, що притьмом мусила Череваниха посилати у хутір до чернечого пасічника по шептуху. Прийшла шептуха і наварила якогось зілля, щоб напоїти на ніч, да й сама бабуся осталась ночовати на подвір'ї. Надвечір ублагала була мати Лесю роздягтись да лягти спать; як же почула Леся Кирила Тура голос, то так і затрусилась; і вже шкода було й казати їй про сон! Боялась заснути, щоб не вхопив той пугач її сонну. Не вонтпила вона, що сей пройдисвіт не своєю силою дише, бо не раз чувала про запорозьке характерство. А Кирилові Туру, мабуть, були жарти з того дівочого жаху. Сів за вечерю, да зараз і почав викидати. — Ну, панове,— каже,— тепер я вже зовсім налагодивсь у дорогу. — У яку се? — питає Сомко. — Та в Чорну ж Гору. — Усе-таки туди? Ти не покинув своєї думки? — Коли ж се бувало, пане гетьмане, щоб наші братчики, задумавши що-небудь, покинули свою думку, мов яку химеру? Про що іншому і згадати страшно, те низовець, сидячи над широким морем-лиманом, викомпонує, вимізкує і вже хіба лусне, а не покине своєї гадки. Так отеє й мені прийшлось, бачу, або луснути, або доказати слави, бо вже не дурно щось мою Турову голову так заморочили дівочі очі. — І тобі отеє, запорожцеві, отшельникові, не сором признатись? — каже Шрам, бо й він, старий, розвішав уші, як поніс той свої баляндраси.— А що скаже товариство, як дочується, що курінний отаман так осрамив своїх братчиків? — Нічого не скаже, бо я вже тепер вольний козак. — Як то тепер вольний? А перше ж хіба був невольний? — У нас, панове, поки козак не випишеться з коша чи з куреня, то слухай січової старшини так, як ігумена. Знюхайсь тоді, коли хоч, з бабою, то знатимеш, почім ківш лиха! Тілько наш чернечий устав кращий од монастирського. У нас, скоро чоловіка спантеличить мирська суєта, та в куну або до кози не саджають, а зараз — іди собі к нечистій матері! Вибрикайсь на волі, коли дуже розжирів на товариському хлібі! І чи раз же то траплялось, що сердешний сіромаха попогасае по городах, ухопить, як там кажуть, шилом патоки да, побачивши на власні очі, що чортмае в світі нічного путного, покине жінку й дітей, вернеться в курінь: "Ей, братчики! Приміте мене знов між товариство! Чортма на світі добра! Не стоїть він ні радості, ні печалі!" А братчики тоді: "А що, ледащице! Ухопив шилом патоки? Бери лишень коряк та випий з нами сієї дури, то, може, порозумнішаєш!" От бідолаха сідає між милим товариством, п'є, розказує про своє городове життє з жінкою та з дітьми; а тії слухають, кепкують з його, як із блазня, та тілько за боки беруться. Так і мій покійний панотець,— нехай царствує,— їздючи колись із прощальником по городах, натрапив на такі очі, що й товариство йому стало немиле,— замутив зовсім лукавий йому голову. Ну, виписавсь із куреня, сів хуторком десь коло Ніженя, і господарство, і худібчину завів, і діток сплодив двойко — карапуза-хлопчика та скверуху-дівчинку. Тілько, років через п'ять чи що, так йому обридло все в господі і в полі, як приборканому степовому птаху. Сумує та й сумує козак; бо чи статечна бак річ — ісповнити козацьку душу жінкою-квочкою та дітьми-писклятами? Козацької душі і ввесь світ не сповнив би: увесь світ вона прогуляла б і розсипала, як таляри з кишені. Тілько один бог може її сповнити... — Що ж сталось із твоїм батьком? — спитав Сом-ко.— Ти-бо вже коли говориш, то говори одно; а то разом хочеш буть і за попа, і за дяка. |
| Dear Subscriber,
Investors have been using gold to protect their wealth for thousands of years now.
But there have always been some drawbacks — including storage hassles, relatively high transaction fees and an inability to generate any extra income from the metal itself.
That's why my colleague Nilus is so excited about a unique cryptocurrency that is backed by gold bars on a 1-to-1 basis.
He gives all the details on it — along with his big-picture view of the rest of the crypto market — in this free video presentation.
But you can think of this crypto like a completely digital version of a gold mutual fund or ETF.
It is run by a U.S.-based company that is regulated by major financial governing bodies …
| | |
І зараз первий, обернувшись, плюнув на свій слід да й каже: — Щоб же тебе побив несвітський сором, як ти нашу старість осоромив! І другий плюнув да й каже: — Щоб на тебе образи падали! І третій: — Щоб тебе пекло та морило! Щоб ти не знав ні вдень ні вночі покою! І четвертий: — Щоб тебе, окаянного, земля не прийняла! І п'ятий: — Щоб ти на страшний суд не встав! І, вийшовши з радного колеса, забрали свої коні з чурами да й рушили до Низу. А Іванцеві того було й треба. Посміявшись доволі з своїми розбишаками, каже: — Ну, тепер, братчики, нам своя воля. Одбули ми дурне мужицтво, одбули міщан, одбули й старих дундуків. Тепер пийте, гуляйте і веселітесь. А мене щось на сон знемогає. Піду одпочину трохи. Петро Сердюк, проведи, брате, мене до господи. Пішов Іванець до гетьманського двору в замок, похилившись на козака; ледві ноги волочить, що аж низове козацтво стиха глузовало. — Підтоптавсь,— кажуть,— наш Іван Мартинович. — Іще б не підтоптатись, стілько діла наробивши! — Та, мабуть, і в головку на радощах лишає закинув. А він, клятий, ні од праці не втомився, ні од горілки не впився. Його лукавий мізок коверзує собі нову думку: як би того безталанного Сомка до посліда-години допровадити! Плутаючи по дорозі ногами і зажмуривши очі, як кіт, Брюховецький скрізь зуби почав так против своєї думки закидати. — Чи чував ти, братику, щоб миш одкусила коли голову чоловікові? Засміявсь козак: — Се, пане ясновельможний, тілько таку гуторку проложено. — Гм! — каже Брюховецький.— Проложено! А з чогось же то її взято... Ох, ноги зовсім не несуть! Вража старість надіходить. Чи випив чоловік кубок меду, чи не випин, уже й голова й ноги хоч поодтинай. — Се ви, пане гетьмане,— каже Петро Сердюк,— на радах так уходились. — Ох, на радах, на радах! — мимрить Брюховецький.— Послужив я козацтву щирою душею, а як-то мені козацгво послужить! — І, пане ясновельможний! Про що ви турбуєтесь! — сказав козак Сердюк. — Та ми за вас усі голови положимо! — Голови! — бурчить Іванець.— Було б з мене й одної голови, якби хто зумів її положити, щоб довіку не встала. Усміхнувсь Петро Сердюк да й думає: "Підтоптавсь, підтоптавсь пан гетьман!" А він іде, тяжко ступаючи, справді мов п'яний; далі знов пробовкне деяке слово, і все на Сомка наворочує, чи не догадається Сердюк; а Сердюкові Петру ще таки невдогад. Як же почали вже зближатись до замкового будинку, то Брюховецький і каже: — Чи бачиш ти, Петре, коло стані, при самій землі віконце? Там сидить у мене вельможний Сомко, що гордував колись усіма, і не було йому рівні на всьому світі. Як тобі здається се диво? — Диво велике,— каже Петро Сердюк,— нічого сказати. Служить вам добре фортуна, пане гетьмане. — От же я розкажу тобі щось іще дивніше. Ось слухай лишень, братику, який мені сон сьогодні перед світом снився. Здається, йшов я п'яний додому, от до сього будинку, й прийшов, і ліг спати, і виспавсь, і проснувсь ранком — проснувсь, аж мені кажуть, що вночі чудо велике створилось: Сомкові миш голову одкусила! Як тобі здається, Петре? Проти чого сей сон мені приснився? Коли б ти мені сей сон одгадав, знав би я, як тобі оддячити. Загадавсь козак, далі, помовчавши, й каже: — Що ж, пане гетьмане? Себто проти того, щоб запорожець перекинувсь пацюком? Обняв Іванець Петра Сердюка за сі слова. Далі, ввійшовши до світлиці, зняв з руки широзлотий перстень да й каже: — Оця каблучка всякого переверне в такого пацюка, що пробереться хоч скрізь дванадцятеро дверей, куди треба. Візьми, надінь, ніде тебе не зупинять. Що ж ти одступаєш, наче од лихого зілля? — Того одступаю,— каже Сердюк Петро,— що хоч низовець на всяке характерство здатен, да за таке ще зроду в нас ніхто не бравсь! Прощай, пане гетьмане! Може, з хмелем і твій сон пройде. Оставсь Брюховецький, як остуджений. — Е,— каже,— так, мабуть, правда сьому, що кажуть: зроду-звіку козак не був і не буде катом! — і почав ходити по світлиці. Походив, походив. — Чорт знає які,— каже,— забобони! Буцім не все один біс, чи задавити яку погань на раді, чи шпирнути ножем під бік у глибці! Ще поміркував трохи, ходючи. — Мабуть,— каже,— що не все одно!.. Чом же ось я сам не піду з їм розправитись!.. Поки Сомко був Сомком, я ставав на його сміливо, а тепер мене якийсь острах бере... Знов почав походжати мовчки. — Казна-як доля чоловіка ворочає! — каже собі.— Мабуть, сам лихий мені помагає... А лучче б нічого сього не було... Ой батьку Богдане! Не пізнав би ти тепер свого Іванця!.. Ворог!.. І звідки нечистий утелющив мені ворога!.. А вже тепер шкода зупинятись... Вивернеться... добре, що поборов... Два коти в одному мішку не помиряться... Чом же оце нема в мене сили до закінчення? Була сила світ на свій лад повернути, а тепер ось шпирнути ворога ножем боюсь... Що ж, як на Москві зроблять не по-нашому? Гроші грошима, бояре боярами, а цар — душа праведна... XVII Мізкує собі ледачий Іванець, ходючи по світлиці, аж ось увійшов вартовий: — Якийсь чоловік має про негайне діло ясновельможного сповістити. Дозволив гетьман позвати перед себе. Увійшло якесь опудало. На голову насунув кобеняк, тілько очі видно, а сам у широкій семрязі; на спині чималий горб. Брюховецький сам не знав, чого злякавсь; так уже грішна душа його тривожилась. — Хто їй такий? — Той, кого тобі треба. У Йванця пішов мороз поза спиною. — Кою ж,— каже,— мені треба? — Тобі треба такого, щоб заворожив на впокій Гетьманщину, бо он усюди, кажуть, купляться круг панів люде та компонують, як би Сомка на волю визволити; та й ніженські міщане шепотять про Сомка, як жиди про Мусія. — Що ж ти за чоловік? — Я чоловік собі мізерний — швець із Запорожжя, та як пошию кому чоботи, то вже других не треба буде. — Як же ти заворожиш Гетьманщину? — А так. Піду тілько та розкажу Сомкові твій сон; зараз усе і втихомириться. — Дияволе! — скрикнув Брюховецький.— Звідки ти мій сон знаєш? — Од усатого пацюка знаю. — Буде ж тому пацюкові! — Угамуйсь, пане гетьмане, на сю годину; лучче подумай, як од свого ворога скоріш одкараскатись, щоб через тебе та й усім нам не було — сьогодні пан, а завтра пропав. Довгенько помовчав Брюховецький. — Одкрий,— каже,— голову; я подивлюсь, чи не нечистий справді до мене присусіджується. — Нечистому багацько діла й по монастирях,— одвітує той да й одкинув відлогу. Брюховецький аж одшатнувсь: — Кирило Тур! — Цить, пане гетьмане! Буде й того, що ти знатимеш, хто був Сомкові катом,— каже Кирило Тур і накривсь ізнов відлогою. — Невже ти оце візьмешся за таке діло? — питає Брюховецький. — А чому ж? — каже.— Хіба в мене руки не людські? — Ти ж, кажуть, був трохи свій із Сомком! — Так, як чорт із попом. Я вже давно на його чигаю, і в Києві — сам здоров знаєш — трохи не доказав йому дружби. А наші дундуки подякували мені киями. Отака в світі правда! — За що ж ти на його злишся? — Я то вже знаю, за що! У мене своя приключка, а в тебе своя. Я в тебе не питаю, не питай і ти в мене. Не гай мене, пане ясновельможний, та коли хочеш, щоб я тобі подякував за сотницький уряд, що настановив мене сотником, скажи мені тілько, як до його добратися. — От як,— каже.— Візьми ти оцей перстень. Пропустять тебе з ним, куди схочеш. — Гарна каблучка,— каже Кирило Тур.— Ще й сагайдак із стрілкою на печаті вирізано. А Брюховецький: — Се, коли хочеш знати, той самий перстень, що покійний Хмельницький зняв у сонного Барабаша. Я сам їздив із сим знаком і в Черкаси до Барабашихи. Покійний гетьман подарував мені його на пам'ятку. — Еге! — каже Кирило Тур.— Що то з доброї руки подарунок! Так от він на добро й здався,— да й вийшов із світлиці. Іванець сам провів його за двері, а він йому шепче: — Лягай спати, не турбуйсь. Перед світом приснивсь тобі сон, перед світом і справдиться. Пішов Кирило Тур, похилившись, у своїй відлозі з горбом. Ніхто б не пізнав тепер його молодецької ходи, ні високою стану. Так собі, наче горбатий дід. Уже надворі стемніло. Ось добирається він до Сом-кової глибки. Зараз у надвірніх дверей стоїть козак із ратищем. Наставив супротив Кирила Тура ратище. — Геть! — А се що? — каже йому потиху Кирило Тур, показуючи на руці перстень. Скоро вздрів сторож гетьманський знак, зараз і одчинив двері. За тими дверима ще двері. Ізнов коло дверей козак... Каганчик стоїть у стіні на віконці. І той пропустив мовчки, як побачив перстень. За тими дверми ще треті двері і третій козак при дверях сторожем. Узяв Кирило Тур у його каганчик і ключ од глибки. — Іди,— каже,— до свого товариша Я буду сповідати в'язня, дак, може, таке почуєш, що лучче б тобі на сей час позакладало. А той йому: — Та я й сам рад звідси заздалегідь убратися. Знаю добре, на яку прийшов ти сповідь. — Ну, коли знаєш, то й лучче.— каже запорожець.— Гляди ж, не входь сюди до самого ранку. Він після сповіді засне. — Засне після твоєї сповіді всякий! — бурчав, зачиняючи двері, сторож. Він же виходить у одні двері, а Кирило Тур входить у другі. Увійшов і зараз запер двері. Гляне, посвічуючи по глибці каганцем, аж у кутку сидить на голому ослоні Сомко. Одним залізом за поперек його взято і до стіни ланцюгом приковано, а другі кайдани і на ногах замкнуті. У старій подраній сірячині, без пояса і без сап'янців. Усе харцизяки поздирали, як узяли до в'язення; тілько вишиваної сріблом да золотом сорочки посовістились ізнімати. Вишивала ту сорочку небога Леся; і по ковніру, і по пазусі, і по ляхівках широких рукавів повиписовала голубонька сріблом, золотом і блакитним шовком усякі квітки й мережки; а Череваниха подаровала її безталанному гетьманові на пам'ятку гостьовання в Хмарищі. Так отся тілько сорочка зо всього багатства йому осталась; і чудно, і жалісно було б усякому дивитись, як вона у тій мізерній глибці із-під старої сірячини на гетьманові сіяла! Постановив Кирило Тур на вікні каганчик, а сам наблизивсь до понурого в'язня. Той дивиться на його мовчки. Достав запорожець із-за халяви ножаку і показує Сомкові. Той ізвів до неба очі, охрестивсь: — Що ж? — каже.— Роби, що тобі сказано робити. А Кирило Тур сипким, гугнивим голосом: — Хіба ж тобі не страшно вмирати? — Може б, мені,— каже Сомко,— й страшно було, якби не було написано: "Не убойтесь от убивающих тіло, душі же не могущих убити..." А Тур каже: — Та се ти так мізкуєш, поки не почув заліза за шкурою. |
— А чом же, бгате,— каже Черевань,— чом нам не заручити дочки хоч би й за гетьмана? Хіба ж ми зроду з гетьманами хліба-солі не їли? — Хто ж се говорить? — сказав Гвинтовка.— Дочка моєї сестри зуміє показати себе на всякому місті; тілько що зробили ви діло спішно, да коли б воно не вийшло смішно! — Проти чого се ти закидаєш? — питає Черевань. — Против того, що тепер, під сю заверюху, того й гляди, що спіткнешся... — Нехай, бгатику,— каже Черевань,— спотикаються наші вороги, а не пан Сомко! — Ге-ге! — Гвинтовка йому.— Спотикались і луччі од твого Сомка. Виговський, здається, добре сидів на гетьманському столі — от же Гадяцькі пункти і того зіпхнули. А кажуть, що Сомко хоче теж із москалем по Гадяцьких пунктах торговатись. Коли б свого не проторговав! От Іван Мартипович ліпше видумав, що без торгу береться до гетьманства. Тим-то й цар його, кажуть, у великому пошанованню має. — Іванцеві, бгате,— Черевань Гвинтовці,— нічого торговатись: він давно вже чортяці душу запродав, так йому тепер чи турок, чи православний — усе однаково. Ось побачиш, коли він од царя не перейде до турка! Не ждав Гвинтопка од свого зятя такого одвіту. Нічого, однак же, не промовив. Буцім і не він, повів свого гостя оглядувати господарство. Там токи, повні збіжжя, там овечі кошари, там млини з ставами, там по лугу ходить табун коней; усього надбав собі Гвинтовка, на всю губу був пан. Дивовавсь, розглядаючи все те, Черевань: який то його шуряк учинивсь дука! А сам собі подумав: "У мене нема ні таких гаїв, ні таких широченних лугів, ні таких вешняків; да зате жоден міщанин київський не подивиться скоса на Хмарище; і поки стоятиме на магістраті башта з дзигарами, поти ніхто не скаже, що Черевань не по праву зайняв Хмарище. За готові лядські дукати купив я його в магістрата, і всяке знає, що за ті дукати збудовано магістратську башту". ОгледІли, вернулись. Аж ось приїхав із Ніженя сотник, Гордій Костомара. — Що ти, — каже, — тут, пане осауле, сидючи дома, робиш? Там у місті коїться лихо! — Яке ж там у вас лихо? — питає повагом Гвинтовка. — Міщане,— каже,— гуляють з козаками. — Ну, бгатику,— озвавсь Черевань,— дай, боже, і повік такого лиха! — Да підожди, добродію,— каже Костомара,— через що й як гуляють? Бивсь на шаблях молодий Доімонтовиченко з війтенком, да Домонтовиченко війтенка й одолів. — Ну, так і амінь йому, дурню! — каже Гвинтовка. — Амінь? Ні, ще сьому ділу не скоро скажуть амінь! Ось слухайте лиш. Міщане повикочували на улицю бочки з пивами, з медом, з горілкою, роблять війтенкові поминки на ввесь хрещений мир; так козацтво поскуплювалось, як бджоли до патоки, да загуло так, що аж слухати сумно. П'ють да лають усю городову старшину. — Ну так що ж? Нехай собі лають,— каже Гвинтовка. — Отак!.. А се як тобі здасться, що всі значні люде, що понаїжджали на раду у Ніжень, бояться носа за ворота виткнути? Козаки блукають купами по місту да буяють, як тії бугаї в череді,— хочуть двори ламати да грабовати старшину. — А що ж ваш полковий суддя робить? — спитав Гвинтовка. — А суддя й собі звонтпив, пане осауле. Страх хоть кого візьме. |
|
|
| It is backed 100% by physical gold stored in secure vaults (and you can verify that right down to individual serial numbers on the bars) …
And investors can buy it or sell it in practically any amount they like.
The differences?
Well, because it's a crypto, it trades around the clock 24 hours a day, seven days a week …
And it has extremely low commissions compared to many of the traditional choices available.
Even better — owners can request their share of the physical gold backing this investment any time they like.
| | |
| It is even possible to earn a small yield from this particular crypto — which makes it the only income-producing investment in pure physical gold that we've ever seen.
Again, more details on this particular investment are near the end of this quick informational video.
Better yet, you'll also get the names of seven cryptos to avoid and a whole lot more … including strategies to earn Bitcoin without even risking any investment money.
Just click here now and the presentation will start playing automatically.
Best,
Kenny Polcari
Editor, Wealth & Wisdom
Weiss Ratings
| | |
|
| |
Tidak ada komentar:
Posting Komentar