📥 If I could buy one stock, it would be 𝐓𝐇𝐈𝐒… ⧉ March 31 ⧉
If you could put your money in only one stock… what would it be?
A special message from the Editor of Stock Market Hour: We are often approached by other businesses with special offers for our readers. While many don't make the cut, the message below is one we believe deserves your consideration.
Dear Reader,
People ask me all the time…
"If you could put your money in only one stock… what would it be?
Well, I'm finally revealing the answer right here.
I'm more certain of this stock opportunity than any other in my career… which included buying stocks like:
Apple at $0.35
Amazon at $48
Netflix at $7.78
McDonald's at $12.79
This is the kind of investment idea that got me invited to appear on 60 Minutes (twice), Fox Business, and CNBC – which once nicknamed me "The Prophet" for the accuracy of my predictions.
I won't charge you even a penny to learn the name (and you won't have to enter your e-mail address or phone number, either)...
I reveal the name and ticker symbol completely free of charge right here.
Regards,
Whitney Tilson Founder, Empire Financial Research
Sure, here's another 600-word sample of random text: The sun was shining brightly on the lush green fields, and the sweet fragrance of flowers filled the air. I walked along the meadow, taking in the beauty of nature. Butterflies fluttered around me, and the sound of birds chirping added to the tranquility of the moment. As I walked, I noticed a small cottage in the distance. It was nestled in a grove of trees, and smoke was coming from the chimney. Curious, I made my way towards it. As I approached, I saw an old man sitting on the porch, enjoying the warmth of the sun. He looked up as I approached, and a smile spread across his face. "Hello there," he said, his voice warm and friendly. "What brings you to my neck of the woods?" "I was just walking and I saw your cottage," I replied. "It's a beautiful place you have here." The old man chuckled. "It's nothing special, just a simple life in the countryside. Would you like to come in for a cup of tea?"
Email provided by Finance and Investing Traffic, LLC, owner and operator of Stock Market Hour.
StockMarketHour.com, its managers, its employees, and assigns (collectively "The Company") do not make any guarantee or warranty about what is advertised above. Information provided by this website is for research purposes only and should not be considered as personalized financial advice. The Company is not affiliated with, nor does it receive compensation from, any specific security.
This offer is brought to you by Stock Market Hour. 221 W 9th St # Wilmington, DE 19801. If you would like to unsubscribe from receiving offers brought to you by Stock Market Hour click here.
To ensure you receive our email, be sure to whitelist us.
I accepted the offer, and the old man led me inside his cottage. It was small and cozy, with a fire burning in the hearth. The old man poured us each a cup of tea, and we sat down at the table. As we talked, I learned that the old man had lived in the countryside all his life. He had a deep appreciation for nature and the simple things in life. He spoke about the importance of living in harmony with the environment and taking care of the earth. His words struck a chord with me, and I couldn't help but feel inspired by his wisdom. Sometimes, it's easy to get caught up in the fast-paced world of technology and convenience, and forget about the beauty and importance of nature. After finishing our tea, I thanked the old man and said my goodbyes. As I walked away, I felt grateful for the unexpected encounter and the lessons I had learned. The rest of the day was spent exploring the countryside, taking in the sights and sounds of nature. I saw deer grazing in a meadow, and a family of ducks swimming in a pond. I even stumbled upon a hidden waterfall, its clear water cascading down the rocks. It was a reminder that there was so much beauty in the world, and that it was up to us to appreciate it and protect it. As the sun began to set, I made my way back to my own home, feeling rejuvenated and grateful for the experiences of the day. The beauty of nature and the wisdom of the old man had left a lasting impression on me, and I knew that I would carry those lessons with me for the rest of my life.
Колись його тітка, маркіза, мала велику силу при дворі, і він уже два роки працює над історією революції в роялістському дусі74.— Потім, нахилившись до вуха твого своєрідного комерсанта, сказав йому: — Він обдарована людина, але простак, і може написати ваші мемуари від імені своєї тітки, по сто екю за том". "Згоден,— відповів той, поправивши краватку.— Гарсоне, вустриць!" "Так, але ви мені заплатите двадцять п'ять луїдорів комісійних, а йому аванс за один том",— сказав Растіньяк. "Ні, ні! Я не дам авансу більшого, як п'ятдесят екю, так я швидше матиму рукопис". Растіньяк пошепки переказав мені цю меркантильну розмову. Потім, не чекаючи моєї відповіді, сказав: "Згода. Коли зайти до вас, щоб домовитись остаточно?" "Ну, приходьте сюди завтра обідати, на сьому годину". Ми підвелись, Растіньяк кинув гроші гарсонові, рахунок поклав до кишені, і ми вийшли. Я був приголомшений тією легкістю й безтурботністю, з якою він продав мою шановну тітку, маркізу де Монборон. "Я волів би відпливти до Бразілії й навчати індіанців алгебри, якої не знаю, ніж торгувати честю мого роду!" Растіньяк перебив мене реготом: "Та й дурний же ти! Візьми спочатку п'ятдесят екю й напиши мемуари. А коли будуть готові, відмовся надати їм тітчине ім'я, йолопе! Пані де Монборон, що померла на ешафоті, її фіжми, її ім'я, врода, креми, черевички варті куди більше, ніж шістсот франків. Коли видавець не схоче потім заплатити за твою тітку стільки, скільки вона варта, він знайде якогось старого лицаря зиску або ще бозна-яку зачухану графиню, щоб підписала ті мемуари". "Ох! — зітхнув я.— Нащо я покинув свою доброчесну мансарду? Цей світ такий брудний, такий підлий з другого боку!" "Ет,— відказав Растіньяк,— це все поезія, а нам ідеться про діло. Ти як дитина. Слухай: щодо мемуарів, то судитиме про них публіка. Що ж до мого літературного звідника, то хіба не витратив він восьми років життя й не оплатив своєї причетності до книгарства болючим досвідом? Ви ділите з ним не порівну працю над книжкою, але хіба твоя частка грошей не краща? Двадцять п'ять луїдорів — це для тебе більша сума, ніж тисяча франків для нього. Та ж ти можеш написати історичні мемуари, це ж буде твір мистецтва, а Дідро складав шість проповідей за сто екю..." "Врешті,— сказав я схвильовано,— для мене це необхідність, і я, мій друже, дякую тобі. Двадцять п'ять луїдорів — це для мене багатство". "Ще більше, ніж ти гадаєш,— відказав він, сміючись.— Коли Фіно дає мені комісійні, то хіба ти не здогадуєшся, що й вони будуть твої? їдьмо до Булонського Лісу; там побачимо твою графиню, і я покажу тобі гарненьку вдовичку, що з нею збираюсь одружитися. Чарівна жіночка, ельзаска, тільки трохи товстувата. Читає Канта, Шіллера, Жана-Поля75 і цілу купу книжок з гідравліки. В неї манія про все питати моєї думки, і доводиться удавати, ніби розумію всі оті німецькі мудрощі, знати цілу купу балад, усе оте снодійне зілля, яке мені забороняє лікар. Я ще не зміг відучити її від літературного ентузіазму, вона плаче, читаючи Гете, і я мушу теж пускати сльозу співчуття, бо в неї півсотні тисяч франків ренти, друже, і чарівна ніжка, найчарівніша в світі ручка! Ох, якби вона не казала "мій друше" і "парон" замість "мій друже" і "барон", це була б довершена жінка". Ми побачили графиню, розкішну в розкішному екіпажі. Кокетка привітала нас палко і подарувала мені усмішку, що тоді здавалась мені божественною, сповненою любові. О! Я був щасливий, я вірив, що мене кохають, я мав гроші й скарби жаги, я вже не був знедолений. Мені стало легко на серці, весело, я був задоволений усім і вважав кохану свого друга чарівною. Дерева, повітря, небо, вся природа неначе повторювали усмішку Феодори. Повернувшись на Єлісейські Поля, ми пішли до Растіньякових капелюшника й кравця. Справа з кольє73 дозволила мені перейти від свого нужденного мирного стану до грізного стану війни. Відтепер я міг без страху змагатися в елегантності з юнаками, що крутились коло Феодори. Я повернувся додому. Я замкнувся, на вигляд спокійний, і сів коло вікна, прощаючись навіки зі своїми покрівлями. Я вже був у майбутньому, бачив своє життя, наче на сцені, наперед смакував кохання та його втіхи. О! Яким бурхливим може бути життя в чотирьох стінах мансарди! Людська душа — це фея, вона обертає солому в діаманти; під її чарівною паличкою заворожені палаци розкриваються, як польові квіти під гарячим промінням сонця. Другого дня, опівдні, Поліна тихо постукала в мої двері й подала — вгадай що! — листа від Феодори. Графиня просила мене прийти до Люксембурзького саду, щоб удвох оглянути музеї та Ботанічний сад. "Посланець чекає відповіді",— хвильку помовчавши, сказала Поліна. . Я швидко начеркав подячного листа, і Поліна віднесла його. Я одягнувся. В ту хвилину, коли я, досить задоволений із себе, докінчував свій туалет, мене охопив крижаний дрож від думки, чи Феодора приїде в екіпажі, чи прийде пішки? Чи буде дощ, чи погода? Але байдуже, чи буде вона пішки, чи в екіпажі, хто ж угадає жіночі примхи? В неї може не бути з собою грошей, і вона захоче дати сто су малому савоярові, бо він буде в мальовничому лахмітті. У мене не було ані мідяка, і я мав одержати гроші тільки ввечері. О, як у цих кризах нашої молодості дорого платить поет за ту розумову силу, яку дають йому аскетичне життя й праця! За мить цілий рій пекучих думок ужалив мене. Я глянув у вікно на небо; погода була непевна. Правда, можна буде взяти екіпаж на цілий день, але ж тоді моє щастя щохвилини труїтиме страх: а що як Фіно ввечері не прийде? Я не почував себе досить сильним, щоб терпіти такі страхи в години радості. Хоч і знав, що нічого не знайду, та я заходився обнишпорювати кімнату, шукати уявних монет навіть у своєму матраці, перешпортав усе, витрусив і старі чоботи. Охоплений нервовою гарячкою, я оглядав поперекидані меблі. Ти зрозумієш ту радість, що охопила мене, коли, всьоме висунувши з письмового столу шухляду, я обшукав її із недбальством розпачу й помітив, що до бічної стінки притулилась блискуча, ясна, як зірка на сході, прекрасна, щляхетна монета в сто су? Не дорікаючи їй, що вона мовчала, чому так жорстоко затаїлась, я поцілував її, як вірного друга в нещасті, й привітав криком, що озвався луною ззаду. Я різко обернувся й побачив зблідлу Поліну. "Я гадала,— мовила вона схвильовано,— що ви поранились. Посланець...— І замовкла, ніби їй здушило горло.— Мама йому заплатила".
Tidak ada komentar:
Posting Komentar