| | I recently took a ride in a self-driving Tesla… To discover the truth about Elon Musk's nеw AI project… And I was not prepared for what happened next… Сlick hеrе to learn what I found out | | |
Життєпис Достеменно про походження, дату та місце народження Богуна не відомо. Його біографія до 1649 року рясніє припущеннями та версіями, жодна з яких не є безсумнівною. Версії про походження За даними польського дослідника Евгена Лятача, був сином Федора (звідси інше прізвище — Федоренко або Федоровський) — дрібного шляхтича, державця містечка Бубнова[1], який вів досить незалежне для православного шляхтича життя, інколи роблячи «наїзди» на сусідів-поляків, одним з яких був Олександр Олекшіч. Із сином Олександра Павлом згодом листувався Іван Богун. Рід Богуна, як припускається у наукових дослідженнях, козацько-шляхетського походження, але це припущення мало обґрунтоване. Проте у книзі «Малороссійский гербовник»[2] описано герб роду Богунів. Також вказано, що полковник мав сина Григорія та онука Леонтія[3]. Вони були військовими товаришами. Молоді роки Як і більшість шляхтичів, Іван здобув хорошу освіту. Можливо, навчався у Києво-Могилянському колегіумі, можливо у польському колегіумі, а можливо, за свідченнями О. Дмитрука, навчався у Берліні, де здобув фах інженера-фортифікатора. Прекрасний почерк Богуна, як відмічають історики, був доказом того, що той був вельми освіченою людиною. Припускається, що Іван Богун володів шістьма мовами. Деякі джерела стверджують, що він був учасником визвольних повстань 1637—1638 років, проте сучасні дослідження спростовують цю тезу. Протягом 40-х років XVII століття Богун вів звичайне для реєстрового козака життя — робив грабіжницькі наїзди на прикордонні землі московського царату[4], брав участь у військових походах проти кримських татар та переймав їхні торгові обози до Московії. Вірогідно перебував на королівській службі в Кодаку[5]. Наприкінці 1630-х - на початку 1640-х років. Іван Богун одружився. Імені його дружини, на жаль, дізнатись досі не вдалось. О. Дмитрук стверджує, що у подружжя було два сини, старшого звали Тимофієм, який в подальшому був сотником у містечку Тростянець на Вінничині. Про молодшого згадок ще менше: відомо лише те, що той був військовим товаришем та звався Григорієм. Хмельниччина З початком у 1648 році Визвольної війни українського народу Богун став одним із сподвижників гетьмана Богдана Хмельницького і, згідно з «Реєстром Війська Запорізького 1649 року», значився серед козаків Чигиринського полку, в його сотні був записаний «кадровий резерв» Хмельницького як прості козаки (зокрема серед них Михайло Криса, який був серед заручників у поляків у битві під Жовтими водами). Треба додати, що народна дума згадує про нього як одного із чотирьох керівників повстання, які перед самим початком війни прибули на Низ (серед них ще Максим Кривоніс, Мартин Пушкар та Михайло Борохович). Згодом, 1650 року, за добрі організаторські здібності та військовий талант Богуна призначили кальницьким полковником. Битва під Вінницею Докладніше: Битва під Вінницею У 1651 році Богун вів бої на Брацлавщині проти загонів М. Калиновського та С. Лянцкоронського. У боях під Вінницею в березні 1651 року Богун вперше найбільш масштабно проявив свої здібності воєначальника. Залишивши частину свого війська у місті, Богун з рештою вирушив назустріч магнатові Речі Посполитої Лянцкоронському з добірною шляхетською кіннотою. Після нетривалої сутички козаки в удаваній паніці почали відступати до укріпленого по той бік Бугу монастиря, таким чином заманивши в ході бою кінноту Речі Посполитої на Південний Буг, де крилаті гусари потрапили до завчасно підготованої пастки (козаки перед боєм прорубали в кризі ополонки, притрусивши їх сіном та прикрили снігом, щоб не було видно). Сам Лянцкоронський ледве врятувався від такої смерті. Незабаром надійшов і гетьман Речі Посполитої Калиновський. Він обложив Вінницю та почав штурм. Проте великого успіху це не принесло. Сучасник (шляхтич Речі Посполитої) з сумом говорив про повну безпорадність і безсилля шляхетського війська перед козаками Івана Богуна: "Наші оточили їхні укріплення волами і постійно вартували, але не могли відрізати їх від води; громили в обложених пушками та кидали в їх стан бомби, але бомби козаки встигали гасити і по суті ми нічого не могли їм зробити. Між тим військо коли вибилося з сил, тоді як весь час солдати і коней не розсідлували, і самі не залишали зброї" У Вінниці на границі, Під могилою над Бугом-рікою – Там стояв Іван Богун вільницький Під обителем-монастирем кальницьким. Під кальницькою обителлю Богун стояв, Із турками-пашами, Крулевськими ляхами, Калмицькими князями Богун воював![7] У цей час підійшли надіслані на поміч гетьманом Хмельницьким козацькі загони на чолі з уманським полковником Йосипом Глухим і полтавським — Мартином Пушкарем. Дізнавшись про підкріплення військо Речі Посполитої в паніці відступило, залишивши весь свій обоз. Згодом, переслідуючи загони Речі Посполитої, полк Богуна брав участь у штурмі Кам'янця-Подільського (29 квітня — 1 травня 1651 року), а в середині травня його козаки оволоділи Корцем. Берестецька битва Докладніше: Берестецька битва Іван Богун виводить козаків на герць Відіграв значну роль у битві під Берестечком влітку 1651 року. З приводу цих боїв сучасник-шляхтич з сумом писав: "Неприятель напав з рівною запеклістю… і цей день був для нас нещасним внаслідок загибелі багатьох знатних людей і добрих вояк". Але все змінилося 30 червня, коли військо Ісляма III Ґерая, під тиском військ Речі Посполитої, панічно вдалося до втечі. Керівництво перейшло до Филона Джалалія. Хмельницький, разом із писарем Іваном Виговським і чотирма охоронцями, подався за татарами аби повернути їх назад. Проте зробити цього йому не вдалося й він почав збирати військо до чергової сутички. Становище козацького війська, котре без татарської кінноти було вельми вразливе, стало стратегічно невигідне та містило певну небезпеку. Гетьман, за допомоги гінців, віддав наказ війську відходити на інший плацдарм. Богун, на чолі кількатисячного загону, здійснив відволікальний атакувальний маневр на розташування поляків, доки основні козацькі сили полишили табір та вдалися до відступу. У той же час зо кілька сотень козаків, фактично смертників, лишилися в таборі аби надати з'єднанню Богуна та основним силам більше часу для відступу[8]. А хто тоді задумав переправу, Рятунок для козацтва, як Перун? Хто тут найбільшу мав в народі славу?... Шепочуть трави, очерет: - Богун... (Є. Лещук „Земля Івана Богуна") "Вночі, коли табір посполитих заснув, козаки почали гатити болото. У хід пішло все без чого можна було обійтися: вози, шатра, кожухи, міхи, попони, посуд тощо. За ніч більша частина козацького війська переправилась. А на ранок: "Від одного крику сполошився весь табір: Братці! Вже ні одного крику полковника немає в таборі! Всі повтікали!" Наглий страх опанував юрмищами людськими, всі заметалися наосліп, кинулися притьма туди, звідки гукали їм козаки: "Сюди! Сюди!", на греблі насунуло одразу тисячі люду, один одного спихав у багно, один поперед одного намагався вискочити на гатку, ніхто не слухав Богуна, який вмовляв з того берега триматися льоду, греблі розгрузли, знищилися, передні стали тонути, задні йшли по їхніх трупах і тонули теж " — П. Загребельний історико-психологічний роман «Я, Богдан». Решта сміливців, які не встигли переправитись, але й не вдалися в шаленство, хоробро прийняла бій, вважаючи, краще померти славою воїна, ніж здатися в полон. Їх нараховувалося близько трьохсот; вони подібно до спартанців Леоніда стримували натиск усієї армії Речі Посполитої тим самим, намагаючись прикрити відступ. Пропозиції короля зберегти життя з презирством відкидалися. Ці триста загинули в нерівній боротьбі зі шляхетським військом. Мужність усіх трьохсот проілюструє останній (за деякими даними, сотник Нечитайло), в якого влучило чотирнадцять куль, а він продовжував відбиватися. Коли польський король запропонував йому в дарунок життя, той відповів, що хоче вмерти в бою, як справжній козак. Див. також: Поле Берестецької битви — сучасний Національний історико-меморіальний заповідник. |
Походження і освіта Про життя Богдана Хмельницького до 1647 року відомо дуже мало. Як зазначав Михайло Грушевський: «Особиста біографія Хмельницького настільки ж убога на реалії і безсумнівні факти, наскільки багата на легенди» Місцем народження вважається Суботів (нині Черкаська область, Україна, тоді Київське воєводство, Річ Посполита), як рік народження вказують або 1595[4]:70[5] або 1596[6]:153 рік. При хрещенні отримав імена Богдан-Зиновій; другим ім'ям ніколи не користувався[7]. Батько — чигиринський підстароста Михайло Хмельницький — перебував на службі у коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, потім у його зятя Івана Даниловича. Історики мають надзвичайно мало відомостей про Михайла Хмельницького. Досі невідомо, з якого поселення — Хмільника, Хмелева, Хмеліва, Хмельного чи Хмелівки — походив рід Хмельницьких. Іван Крип'якевич припускав, що він — виходець із с. Хмельника, розташованого у Перемиській землі. Є версія про польське (мазовецьке) походження Михайла, яку не підтримують українські історики[8]. Роберт Магочі у своїй історії України пише про білоруське походження Михайла Хмельницького[9]. Мати походила з козацького роду[10]. На портреті того часу, внизу, розміщений герб Сирокомля Богдана Хмельницького[11]. Факт шляхетства Хмельницького не доведений. За найпопулярнішою версією, його батько — шляхтич, який внаслідок баніції був позбавлений статусу. Згодом шляхетство отримав син гетьмана: за гербівниками о. Каспера Несецького (1715—1724 роки, Львів) та Яна Непомуцена Бобровича (1835 рік) — з 1659 року Хмельницькі користувалися гербом Масальських (пол. herb Masalski), саме ним король Ян II Казимир офіційно нагородив Юрія Хмельницького під час нобілітації. Звідси ще одна поширена версія, за якою Хмельницькі походили з руського шляхетського роду Масальських — нащадків чернігівських князів. Освіту здобув у Львівській єзуїтській колегії[12] чи в Ярославі[13]. На королівській службі Цецорська битва Вступивши до реєстрового козацтва, Хмельницький під час одного з боїв під Москвою врятував королевича Владислава IV, і потім той завжди прихильно до нього ставився. Повернувшись на батьківщину, брав участь у польсько-османській війні 1620—1621 років, під час якої в битві під Цецорою батько й син Хмельницькі потрапили в османський полон. Іншої думки — старший Хмельницький загинув в цій битві — дотримувався, зокрема, Мирон Кордуба[14]. Ще за одною версією, батько загинув в османському полоні, в який потрапив і Богдан. Два роки важкого рабства (за однією версією — на османській галері, за іншою — в адмірала) для Хмельницького не пройшли даремно: вивчивши досконало османську і татарську мови, він зважується на втечу (за іншими даними, був викуплений родичами). Перебуваючи у Стамбулі, Богдан фактично виконував обов'язки перекладача при одному з командувачів османського флоту, удосконаливши своє знання османської мови. У 1622 році Хмельницький утік з полону (версії про викуп, матір'ю[9] чи знайомими, вважаються малоймовірними в останніх біографіях Богдана Хмельницького)[15][16]. Інформація про прийняття ним ісламу — легенда[13]. Батько залишився в Османській імперії, незабаром помер[17]. Повернувшись до Суботова, Богдан був зарахований у реєстрове козацтво. Близько 1623[18] року (за іншими даними у період 1625—1627 років) Хмельницький одружився з Ганною Сомківною (козачкою з Переяслава) З кінця 1620-х років почав активно брати участь у морських походах запорожців на османські міста (кульмінацією цього періоду став 1629 рік, коли козакам вдалося захопити передмістя Константинополя). Після довгого перебування на Запоріжжі Хмельницький повернувся до Чигирина та отримав уряд сотника чигиринського. В історії наступних повстань козаків проти Речі Посполитої між 1630 і 1638 роками ім'я Хмельницького не зустрічається. Єдина його згадка у зв'язку з повстанням 1638 року — договір про капітуляцію повсталих був писаний його рукою (він був генеральним писарем у повсталих козаків) і підписаний ним та козацькою старшиною. Після поразки знову зведений у ранг сотника. Від 1622 по 1637 рік немає певних відомостей про життя і діяльність Хмельницького. Всі пізніші оповіді про його великі подвиги у війнах з татарами, османами, Москвою (під час Смоленської війни 1632—1634 років) не мають документального підтвердження. Безперечне лише те, що у 1620-х роках Хмельницький зв'язався з Козаччиною, де він служив, мабуть, у Чигиринському полку, брав участь у військових походах козаків проти татар і коронного війська. Близько 1625—1627 років Хмельницький оселився на успадкованому від батька хуторі Суботові, біля Чигирина. Від 1633 року на службі у великого коронного гетьмана Станіслава Конецпольського, отримав квартиру в Бродах. Під час оглядин новозбудованого Бродівського замку у 1633 році, на які запросили місцеву шляхту, Хмельницький необачно висловився …все створене людськими руками, ними ж може знищитися[19] щодо фортеці, розгнівивши цим коронного гетьмана. За даними Івана Крип'якевича, фразу: «Збудоване руками можна руками зруйнувати» було сказано під час огляду Кодацької фортеці 1639 року[20]. Від гніву С. Конецпольського мусив шукати схованки на Запоріжжі, лише через деякий час повернувшись до Суботова. Від 1637 року Хмельницький — серед вищої козацької старшини. Брав участь у повстанні проти Речі Посполитої, в тому числі Кумейківській битві[21] та як військовий писар підписав капітуляцію під Боровицею 24 грудня 1637 року. Дмитро Вирський припускав, що у 1638 році брав участь у боях на стороні коронного війська[22]. Восени 1638 року Хмельницький був членом козацького посольства до короля Владислава IV Вази. Є підстави вважати, що він належав тоді до тієї старшини, яка вважала за можливе порозуміння Війська Запорозького з Республікою Обох Націй. Однак подальший хід подій довів йому повну неможливість згоди. Польська ординація 1638 року скасувала автономію Війська Запорозького й поставила Козаччину в безпосередню залежність від військової влади Речі Посполитої в Україні. Хмельницький утратив військове писарство (цей уряд скасували) і став одним з сотників Чигиринського полку. Наступні роки Хмельницький присвятив головно своєму господарству на Чигиринщині (Суботів, слобода Новоселище й суміжні землі). Веспасіян Коховський стверджував, що Хмельницький допомагав Тарасові Трясилу, «…ішов слідами бунтівників Якова Острянина та Дмитра Гуні, був учасником жахливого діла, яке самі призвідці спокутували смертю, а він уникнув заслуженої кари»[23]. Під час конфлікту з чигиринським підстаростою — Даніелем Чаплинським, який виконував «замовлення» дідича — Олександра Конецпольського, привілей щодо права власності на Суботів підступом був відібраний у Хмельницького, про що він сам пише у своїх листах до великого коронного гетьмана Миколая Потоцького «Ведмежої лапи», до короля Яна II Казимира у 1648 році. Юристи пояснили, що через відсутність документів виграти справу неможливо. Малоймовірно, Богдан Хмельницький подав скаргу до сейму, який відмовив — необхідним було підтвердження Олександра Конецпольського. Тоді Хмельницький звернувся до короля Владислава IV, який привілеєм від 22 липня 1646 року затвердив Суботів за ним. Олександр Конецпольський на це не зважив. Проти Хмельницького виступав також багатий чигиринський орендар Захарій Сабиленко[24]. Були намагання ворогів знищити його фізично: зокрема, у 1647 році на Хмельницького під час татарського нападу на Чигирин один польський жовнір вдарив його шаблею по шиї; врятувала залізна сітка, прикріплена до шолома. Жовнір виправдовувався: «Я думав, що це татарин»[25]. Не змігши нічого довести (королі Сигізмунд III, Владислав IV на той час не жили), отримавши тільки 150 злотих відшкодування[25], Богдан Хмельницький подався до низового козацтва. У 1646—1647 роках король приймав в умовах великої секретності делегації козаків, до яких входили Іван Барабаш (як старший) і троє його супутників, серед яких був Хмельницький, щодо участі козаків у планованій війні проти османів. На одній з цих таємних аудієнцій Івана Барабаша призначили наказним гетьманом козаків-реєстровців у майбутній війні з османами, він отримав від короля 2 важливі привілеї, за одним з яких дозволялось озброєння козаків, за іншим дозволялося збільшення компуту реєстровців з 6 до 12-ти тисяч, дозвіл робити набіги на османське узбережжя Чорного моря. Викрадені Хмельницьким у грудні 1647 року, за версією польських дослідників, привілеї мали послужити для підбурювання козаків, приготування повстання[26] у 1648 році[27]. |
|
|
The first biography of Ivan Sirko, written by Dmytro Yavornytsky in 1890, gave Sirko's place of birth as the sloboda of Merefa near the city of Kharkiv. Historian Yuriy Mytsyik states that this could not be the case. In his book Otaman Ivan Sirko[2] (1999) he writes that Merefa was established only in 1658 (more than 40 years after the birth of the future otaman). The author also notes that Sirko later in his life did actually live in Merefa with his family on his own estate, and according to some earlier local chronicles there even existed a small settlement called Sirkivka. However, Mytsyik also points out that in 1658–1660 Sirko served as a colonel of the Kalnyk Polk (a military and administrative division of the Cossack Hetmanate) in Podilia, a position usually awarded to the representative of a local population. The author also gives a reference to the letter of Ivan Samiylovych to kniaz G. Romodanovsky (the tsar's voyevoda) in which the hetman refers to Sirko as one born in Polish lands instead of in Sloboda Ukraine (part of Moscovy). Mytsyik also recalls that another historian, Volodymyr Borysenko, allowed for the possibility that Sirko was born in Murafa near the city of Sharhorod (now in Vinnytsia Oblast). The author explains during that time when people were fleeing the war (known as the Ruin, 1659–1686) they may have established a similarly named town in Sloboda Ukraine further east. Part of a series on Cossacks "Zaporozhian Cossacks write to the Sultan of Turkey" by Ilya Repin (1844–1930) Cossack hosts AmurAstrakhanAzovBaikalBlack SeaBuhCaucasusDanubeDonFreeGrebenKubanOrenburgRedSemirechyeSiberianTerekUralUssuriVolgaZaporozhian Other groups AlbazinanBashkirDanubeJewishNekrasovPersianTatarTurkish History Registered CossacksUprisings KosińskiNalyvaikoKhmelnytskyHadiach TreatyHetmanateColonisation of SiberiaBulavin RebellionPugachev's RebellionCommunismDe-CossackizationCossacks in the SS Cossacks Petro DoroshenkoBohdan KhmelnytskyPetro SahaidachnyIvan MazepaYemelyan PugachevStepan RazinIvan SirkoAndrei ShkuroPavlo SkoropadskyiYermak TimofeyevichIvan Vyhovsky Cossack terms AtamanHetmanKontuszKurinSotniaOseledetsPapakhiPlastunYesaulStanitsaShashkaSzabla vte Further, Mytsyik in his book states that Sirko probably was not of Cossack heritage, but rather of the Ukrainian (Ruthenian) Orthodox szlachta. Mytsyik points out that a local Podilian nobleman, Wojciech Sirko, married a certain Olena Kozynska sometime in 1592. Also in official letters the Polish administration referred to Sirko as urodzonim, implying a native-born Polish subject. Mytsyik states that Sirko stood about 174–176 cm tall and had a birthmark on the right side of the lower lip, a detail which Ilya Repin failed to depict in his artwork when he used General Dragomirov as a prototype of the otaman. Mytsyik also recalls the letter of the Field Hetman of the Crown John III Sobieski (later king of Poland) which referred to Sirko as "a very quiet, noble, polite [man], and has ... great trust among Cossacks".[citation needed] |
124 Broadkill Rd 4, Milton, DE 19968 © 2023 Polaris Advertising. All rights reserved This editorial email containing advertisements was sent to you because you subscribed to this service. To stop receiving these emails, click unsubscribe To ensure our emails continue reaching your inbox, please add our email address to your address book. Any reproduction, copying, or redistribution of our content, in whole or in part, is prohibited without written permission from Polaris Advertising. Polaris Advertising welcomes your feedback and questions. But please note: The law prohibits us from giving personalized advice. To contact Us, call toll free Domestic/International: +1 (302) 499-2858 Mon–Fri, 9am–5pm ET, or email us support@polarisadvertising.com. Unsubscribe |
|
|
|
Tidak ada komentar:
Posting Komentar