Ви використовуєте Мінну, наче сокиру, якою шматуєте мене з подвійною силою. Згляньтеся наді мною! — Навіщо ви, мій друже, кажете мені такі слова, коли самі знаєте, що це даремно? — мовила вона, кинувши на нього погляд, який зрештою виявився таким ніжним, що Вільфрід уже бачив не Серафітині очі, а ледь помітне полум'я, миготіння якого нагадувало останнє тремтіння співу, сповненого італійської м'якості. — О, шкода, що не можна померти від туги, — сказав він. — Ви страждаєте? — спитала вона голосом, який вразив серце цього чоловіка так само, як і її погляд. — Що я можу зробити для вас? — Кохайте мене, як я вас. — Сердешна Мінна! — мовила вона. — Я ніколи не ношу з собою зброї! — скрикнув Вільфрід. — У вас убивчий настрій, — сказала Серафіта всміхнувшись. — Хіба я не точно передала слова тих парижанок, про кохання яких ви мені розповідали? Вільфрід сів, схрестив руки і, насупившись, подивився на Серафіту. — Я вибачаю вам, — сказав він, — бо ви самі не знаєте, що робите. — Ох! — провадила вона, — жінка, починаючи ще від Єви, завше свідомо робила добро й зло. — Вірю вам, — сказав він. — Я певна цього, Вільфріде. Наш інстинкт цілком відповідає тому, що робить нас такими прекрасними. Те, що ви, чоловіки, сприймаєте розумом, ми, жінки, відчуваємо серцем. — Чому ж ви зрештою не відчуваєте, як я вас кохаю? — Тому, що ви мене не кохаєте. — Господи милосердний! — Чому ж тоді ви нарікаєте на свою тугу? — спитала вона. — Сьогодні ви жахлива, Серафіто. Ви справжній демон. — Ні, я наділена здатністю розуміти людей, і це страшно. Біль, Вільфріде, — це промінь, що освітлює нам життя. — Чому ви сходили на Фальберг? — Вам це скаже Мінна, я ж надто стомлена й не можу говорити. Говоріть ви, ви знаєте все, ви все вивчили й нічого не забули, ви пройшли через кілька життєвих випробувань. Розважайте мене, я вас слухаю.
Tidak ada komentar:
Posting Komentar