📥 How Far Stocks Will Fall — What to Do ⧉ May 9, 2023
In the first half of the year, stocks sustained their worst decline in 52 years, and there's nothing the Fed can do to stop it.
— Нi в своїх, нi в чужих? А Iванець: — Єсть правда, пане Сомко, i вона тебе покарала за твою гордость! Вiзьмiть його, братчики, та забийте в кайдани. — Пане гетьмане! — каже вірна старшина, обступивши Сомка. — Лучче нам положити усім отут голови, ніж оддати тебе ворогу на наругу! Заплакав тоді Сомко, поглянувши на своє товариство. — Братці мої, — каже, — милії! Що вам битись за мою голову, коли погибає Україна! Що вам думати про мою наругу, коли наругавсь лихий мій ворог над честю й славою козацькою? Пропадай шабля, пропадай і голова! Прощай, безщасна Україно! — і кинув об землю свою шаблю. Усі круг його теж покидали свої шаблі. Щиро заплакали вірні козаки. — Боже правосудний! — кажуть. — Нехай же наші сльози упадуть на голову нашому ворогу! Дуже звеселивсь тоді Брюховецький. Зараз ізвелів Сомка, Васюту і всю їх вірну старшину взяти за сторожу, а Вуяхевичу — на Москву листи писати, що ось нібито Сомко з своїми підручниками на царя козацтво бунтує, Гадяцькїі пункти ознаймує людям, радючи царського величества одступати. А князь Гагін собі компонує, як би тих нещасних іще більш притушковати, щоб не спливла наверх неправда, що, взявши од Іванця великі подарунки, його неситій злобі потурає. Тим часом повів нового гетьмана з старшиною в соборну ніженську церкву до царської присяги. А вийшовши з церкви, гетьман запросив князя з послами до себе на обід, у двір до бурмистра Колодія. Там мішане наготовили бучний бенкет Брюховецькому з старшиною. XV Одчепившись ото Черевань од запорожців, насилу оддихавсь, щоб промовити слово. — Бгате Василю! — каже. — Давай мені боржій коня! Нехай їй біс, сій раді! От не в добру годину знесло мене з тим божевільним Шрамом! Пішов Василь Невольник за кіньми, так куди! Заверюха кругом така, що не второпає, куди і йти. Так як скіпка на воді крутиться, попавши на чорторий, так він ворочавсь між тим ярмарком. А тут іще добре й не знає, де поставили коней Гвинтовчині козаки; так наждавсь Черевань уволю. Скрізь народ товпиться; під боки його штовхають; неборак тілько сопе! — Де оце в нечистого мій Василь занапастивсь?.. Бгатику, — каже до Петра, — не кидай же хоч ти мене!.. Ой, коли б мені добратись живому та здоровому до Хмарища. Нехай тоді радує собі хто хоче! Як же ото огласили запорожці Брюховецького гетьманом, то зараз і порідшало трохи на раді. Перш, ото Гвинтовка одвів своїх підручників; потім і другі сомківці рушили до табору. Тілько запорожці іграли круг гетьманського столу, як злії оси круг свого гнізда, да простий люд-селюки гули по всьому полю, що тії трутні. З півгодини ще не знали селяне, що між козацтвом робиться. Як же вже рушив Брюховецький з князем до присяги у місто, тоді по всьому полю чернь загукала: — Хвала богу! Хвала богу! Наша взяла! Нема тепер ні пана, ні мужика, нема ні вбогих, ні багатих! Усі поживемо в достатках! — Що ж, братйща? — кажуть інші. — Рушаймо панським добром ділитись! Повне місто тепер панства. — Е, ще буде час у місті погуляти! — одвітують другі. — А он козацтво Сомків табор рабує. Дурна Сомкова старшина понабирала з собою самих кармазинів повні вози. — Ну, хто куди любля! Усюди є об віщо погріти руки! І от — одна купа сюди, а друга туди, одна сюди, а друга туди: половина люду до міста повалила, а половина чкурнула до Сомкового табору. По полю пооставались тілько гуляки, що на радощах понаймали музики да й водяться з ними купами, танцюючи. Чудно було Петрові да й Череваневі дивитись на тії музики та гопаки у такий смутний час, що плакати б усім треба, а не веселитись. Коли ж валить, мов тії хвилі, люд од табору; а назустріч йому купа селян од міста. — Куди ви? — питаються. — А ви куди? — Ми до Сомкового табору. — А ми до міста. Там, кажуть, є пожива! — Е, чорта з два! — Як? — Так, що не пускають! Московська сторожа не пускає нашого брата в місто. — Шкода ж і до табору! Козаки самі там пораються, а нашому брату дають оглоблею по гамалику! — Що ж оце? Дак це нас козаки, мабуть, убрали в шори? — Трохи чи не так, як Виговський Москву! Як ось надбігають іще новії купи. — Біда! — кричать. — Пропала справа! Чи чули, що кажуть запорозькі братчики? — А що ж вони там кажуть? — От що! Посунулись деякі з наших через городи, стали поратись коло панських дворів, дак братчики їх киями. "Убирайтесь, — кажуть, — ік нечистій матері, мужва невмивана!" — та й виперли за місто. Наші почали були пручатись: "Ми ж тепер усі рівні!" — "Ось ми вас, — кажуть, — порівняємо батогами! Ховайтесь, вражі діти, заздалегідь по запічках, поки не здобулись лихої години!" — Еге! Дак отака нам дяка! — закричали тоді привідці (у кожної купи був свій ватажок). — Стійте ж, братці! Коли ми помогли кому злізти на гетьманський стіл, дак зумiємо i з стола зопхнути! Куптесь у полки, кричiть "у раду!" Визвольмо Сомка та Васюту з неволi: тiї за нас уступляться! Заворушився люд, загомонiв; пiднявсь по всьому полю галас. Тiлько нiчого з того не вийшло. Iншi, помiрковавши, кажуть: — Ні, вже, мабуть, шкода перемішувати тісто, вийнявши з печі! Яке посадили, таке і спечеться. Буде з нас і того, що потанцьовали днів зо два з запорожцями. А другі: — Шкода, шкода! Козацтво тепер стоятиме усі в одно; полатають нам боки, та з тим і додому вернемось. Втікаймо лучче заздалегідь! Тим часом деякі ведуть таку розмову: — Я собі таки піймав із воза в таборі сало! Буде жінці та дітям до пилипівки! — А я пшона мішок! Коли б хто поміг доперти до хутора. — Ге! Що ваше сало та пшоно! — каже третій волоцюга. — Я он попав був жупан такий, що пари волів стоїть, та гаспедський козак дав келепом по руці так, що не рад би й шестирику! Тепер саме в косовицю доведеться попоноситись із рукою! І чарки горілки не заробиш. От тобі й рада! — Рушаймо, рушаймо додому, поки ще й ніг не поперебивали, мов кабанам у городі! — кажуть мужики. — Ніде правди діти, не на добре діло ми пустились! Ліпше зробили наші сусіде, що не послухали запорожців. Тепер стидно в село й очі появити: довіку будуть дражнити чорною радою! загрузка... І почав чорний люд розходитись. Замовкли й музики, затихли й скоки, і веселі гопаки по полю. Незабаром стало кожному розумно, що нічого гаразд веселитись. Як ось почали роз'їжджатись із Ніженя й шляхта, державці що були понаїжджали під час тієї ради. Інший привіз і жінку, й дочку. Така-то була думка, що тепер з'їхалось з усієї Гетьманщини лицарство, так чи не пошле бог пари. Аж тут не весіллє вийшло. Як почали по дворах поратись вiйськова голота з запорожцями, то рад був iнший, що з душею з мiста вихопивсь. Iнший же вихопивсь, а другий там i голову положив, обороняючи свою худобу i сiм'ю; а дочок шляхетських i старшинських козаки собi за жiнок силою iнших похапали. Кому ж пощастило улизнути за царину, тії, як од собак, мусили од запорозької голоти одбиватись. Отсе їде значний чоловік у кованому возі да й шаблю держить голу або рушницю при плечі. Слуги їдуть кінно округ воза. А за ним низовці, охляп на міщанських конях, женуться, як шуляки. Хоть стріляй, хоть рубай, лізуть наче скажені. Боронить, боронить пана з сім'єю челядь, да як звалять одного-другого запорожці з коня, так хто оставсь — урозтіч! А вони, окаяннії, коней зупиняють, у колесах спиці рубають, вози перевертають, панів із кармазину і з саєти обдирають. По полю не один віз з покаліченими кіньми валяється, не одна вдова плаче по мужові, не один бідаха, конаючи в крові, тужить, що не поліг під Берестечком. А там скрізь порозламувані скрині; одежа лежить розкидана, кривава, пороздирана; пух із перин, наче сніг, летить по вітру: усюди розбишаки шукали грошей, усе пороли, розкидали. Черевань, дивлячись, аж іздригається. Довелось би і йому таке лихо, якби не блакитна стрічка в ковнірі. Се ж одні так бідовали, а другі давали таки добру одсіч харцизякам. Інші догадались викидати із возів одежу: знімали з себе жупани-лудани, блаватаси й єдамашки да кидали під ноги запорожцям, аби їх неситу заздрість зупинити. А запорожець підхопить, ткне під себе да знов навздогін. — Ей, люде добрі! — кричать інші селянам, що, мов тороплені овечки, блукають по полю. — Рятуйте нас, а то й вам те буде! То люде й оступлять, і оступлять кругом віз, бо вже взнали, що за хижеє птаство тії братчики. А як которий ув'яжеться за возом, то й самого косою або засмаленим колякою огріють, що тут і зов'ється ледащо. Інші значнії люде, старшина й шляхта, поскидавши кармазини, повдягались у семряги і між простим людом додому піхом пробирались. Тоді-то мужики до панів, кого знали, що добрий пан, почали знов горнутись і до господи його з-під Ніженя проводжати; а пани почали раховати, як би не зовсім попустити Україну низовцям на поталу. Дивиться Черевань, аж і Тарас Сурмач їде возом із Ніженя. Запорожці його, у личаковім кунтуші, не займають. На возі з ним іще півдесятка міщан. Побачивши Сурмач Череваня: — Ге-ге! — крикне. — Отак наші поживились! — А що там, бгате? — Та що! Під'їхали нас братчики так, що тілько ушима стрепенули! — Що ж вони вам, бгате? — Та що! Зараз у бурмистра Колодія кубки, коновки срібні, ковші, що позносили з усього міста міщане, із стола порозхватували. Став бурмистер їх докоряти, злодіяками, розбишаками взивати, дак і самого трохи не вбили: "Не взивай козака злодієм! Тепер, — кажуть, — минулось: се моє, а се твоє, — усе тепер обще! Своє добро, а не чуже розібрали братчики по кишенях!" Отакії! Ще ж це не все. Тут одні в бурмистра бенкетують, а там голота розповзлась по місту та давай коло крамних комор поратись. Усе з комор порозволікали. Кинулись міщане жалітись до гетьмана, дак той сміється: "Ви ж хіба, — каже, — вражі сини, не знаєте, що ми тепер усі як рідні брати? Усе в нас тепер укупі!.." Так-то підійшли нас оманою січові братчики! Я оце з своїми бурмистрами зібравсь та швидш додому, щоб і в Києві в нас не похазяйствовали низові добродії. — Бгатці! — каже Черевань. — У прокляту годину виїхали ми з дому! Коли б у мене тут не дочка та не жінка, то й я сів би з вами та й убравсь із сього пекла. — Рятуй же їх боржій, добродію, — каже Сурмач, — бо вже я чув, що гетьман просватав твою дочку в дядька Гвинтовки за свого писаря! — Чорта з два просватає! — гукнув тут, як із бочки, чийсь товстий голос. Гляне Черевань, аж їде Кирило Тур, за ним з десяток товариства верхи. — Чорта з два, — каже, — просватає! Уже кому що, а Череванівна моя буде. Тут і писарі стояли з каламарями й білим папером. Посеред колеса, — а колесо одзначили таке, що з одного краю до другого ледві можна було що почути, якби перекликнутися, — так посеред колеса стояв стіл під турецьким килимом. На столі лежала булава Брюховецького з бунчуком і корогвою. Сам Брюховецький стояв у голубому жупані перед своїх запорожців. Тут уже він був не той, що в Романовському Куті: позирав гордо, по-гетьманськи, і тілько всміхавсь, узявшись у боки. Але ось крізь царський намет увійшов і Сомко з своєю старшиною — усі в панцирах і мисюрках, з шаблями й келепами, як до бою. У руках Сомко держить золоту булаву Богданову; над ним розпустили хорунжі і бунчукові військову корогов і бунчук. Два тимпанники стали перед його з срібними бубнами. "Гордий, пишний і розумом високий гетьман! — подумав Петро. — Да на кого ти опираєшся, коли б ти тілько відав! Диявол давно вже одлучив од тебе вірнії душі!.. По тонкій кризі ступаєш ти на свого ворога... Жаль мені тебе, золота голово, хоть ти й перепинив мені дорогу!" Так думав Шраменко, стоячи позад Гвинтовки. А кругом радного колеса крик і гомін такий, мов Чорне море грає. Однак почув Сомко, як закричали йому брюховці: — Положи й ти булаву! Положи бунчук і корогов, переяславський крамарю! Сомко звелів ударити своїм тимпанникам у срібні бубни. Ущухнув трохи галас. Він тоді голосом чистим і поважним, мов у золоту трубу, протрубив: — Не положу! Нехай скажуть мені мої підручники (і поглянув гордо на обидва боки). А вас, голодранців, я не знаю, звідки ви втерлись між козацьке лицарство! Боже! Як схопиться ґвалт! Інші вже совались із колеса наперед, щоб зчинити бой; бо січовики, хоть прийшли й без оружжя, як сказав їм князь, да припасли по кийку під полою. Може б, без бучі й не обійшлось, да сивії діди, батьки січовії, стоючи перед братчиків, зупинили. — Стійте, — кажуть, — діти, стійте, ладу ждіте! А з боку Сомкового старий Шрам, стоючи у первій лаві, поглянув на обидва боки, на своєї сторони старшину, да й каже: — Бачте, діти, з ким нам довелось важитись за гетьманство! Чи достойні ж сі буї вепри дніпровії, щоб трактовать з ними по-людськи? Шаблею ми з ними розправимось! Шаблею та гарматами протверезимо сих п'яниць нікчемних! Петро хотів би пробратись до панотця. Знав добре, що тут без лиха не минеться, так хотів заздалегідь пристати до невеличкої купки вірних, що стояли круг старого Шрама з червоними стрічками. Да вже не можна було тепер жодним побитом протиснутись. А круг його стоять усе тії окаяннії зрадці у блакитних стьожках да в голубих жупанах і вже не боючись голосно розмовляють. — Ну, брате, — каже один, — дождали ми свого празника; будемо панами на Вкраїні! Нехай усяке козака знає! — Над ким же ми пануватимем, — питає другий, — коли всяка душа буде рівна? — Хто тобі сказав? — А як же? Он, бач, тепер між козацькою старшиною бовваніють, наче гриби в траві, товстопикії бургомістри од міщан. А он пороззявляли роти на раду і мужицькі виборнії. — Ге-ге-ге! Не знаєш же ти Івана Мартиновича. Я не таке чув, гуляючи вчора з його джурою. "Один, — каже, — тому час, що батько в плахті. Нехай повеличаються, як порося на орчику, а там доволі з їх буде й греблі гатити. Буде кому пановати на Вкраїні і без мугирів. Івану Мартиновичу аби козацтво пригорнути до свого боку". Як ось ударили голосно в бубни, засурмили в сурми. Виходить із царського намету боярин, князь Гагін, з думними дяками. У руках царська грамота. Його підручники несуть царську корогов козацькому війську, кармазин, оксамит, соболі од царя у подарунок старшині з гетьманом. Усі посли, по-московському звичаю, з бородами, у парчевих соболевих турських шубах; на ногах у князя гаптовані золотом, виложені жемчугом сап'янці. Поклонились обом гетьманам і козацтву на всі чотири сторони. Усі втихли, що чутно було, як бряжчали в бояр шаблюки на золотих ланцюгах коло пояса. Перехрестивсь князь великим хрестом, од лисини аж за пояс, потряс головою, щоб порівнялись сивії патли, підняв грамоту високо — два дяки йому руки піддержували — і почав вичитовати царське ім'я. Як ось, позад брюховців, сільська голота, не чуючи нічого, що читають, почала гукати: — Івана Мартиновича волимо! Брюховецького, Брюховецького волимо! А Сомкове козацтво заднє собі, чуючи, що оглашають гетьманом Брюховецького, почало гукати: — Сомка, Сомка гетьманом! І по всьому полю зчинивсь галас несказанний. Тоді й передні бачать, що всі байдуже про царську грамоту, почали оглашати гетьманів — усе ближче, все ближче, аж поки дійшло до самої первої лави. — Брюховецького! — Сомка! — Не діжде свиноїзд над нами гетьмановати! — Не діжде крамар козацтвом орудовати! — Так от же тобі! — Візьми ж і ти од мене! І зачепились. Хто шаблею, хто києм, хто ножакою. — Стійте, стійте лавою! — крикне Сомко на своїх. — Даймо шаблями їм одвіт! Хто ж виймає шаблю да горнеться до гетьманського боку, а хто, ніби з ляку, тиснеться назад, кричучи: — Не наша сила, не наша сила! До табору! Втікаймо до табору! А запорожці схопили Іванця за руки да вже й на стіл саджають, і булаву й бунчук до рук дають. Зіпхнули й князя з думними дяками, як поперлись. — Гетьман, гетьман Іван Мартинович! — кричать на все горло. — Діти! — крикне на своїх старий Шрам. — Так отсе ми потерпимо таку наругу! Спихайте Іванця к нечистій матері! І кинулись купою до столу. Січуть, рубають низовців, саджають на столець Сомка. А запорожці, як злії оси, не боячись нічого, з одними киями да ножаками, лізуть і б'ють Сомкову сторону. Вирвали в Сомка бунчук і переломили надвоє, одняли и булаву. Оглянеться Сомко, аж при йому тілько зо жменю старшини. — Ей, — каже, — годі! Нема тут наших! Старшина гляне, аж кругом самі запорожці. Іванець, махаючи булавою, кричить: — Бийте, небожата, крамаря! Шапку червінців за добру руку! Тоді Сомкова старшина бачить, що лихо, скупилась тісно, плечем повз плече, да назад до намету. А інші там же поклали голови. За наметом стояли їх коні. Може б, і тут не влизнули, да московське військо, що прийшло з Гагіним, пропустивши до намету Сомка з старшиною, заступило їх од запорожців. Тим часом Черевань усе скрикував Сомка гетьманом. — Що се ти, вражий сину, репетуєш, стоючи між нашими? — крикнуть на його запорожці. — А що ж, — каже, — бгатці? Я свого зятя на всякому місті оберу гетьманом. — Еге! — закричав отаман. — Се крамарів тесть! Бийте його, кабанячу тушу! Тут деякі поточились до Череваня, і, може б, там йому й капут був, да Василь Невольник пізнав ватажка. — Пугу-пугу! — закричав. — Пугу, Головешка! Гаврило! Хіба не пізнав Василя Невольника? Не чіпай сього пана: він на моїх руках! — Еге! Ось де зійшлись! — каже той, пізнавши Василя. — Угамуйтесь, братчики, — каже до своїх, — багацько нам тепер роботи й без його. Да й поперлись до столу, б'ючи всякого, хто не з блакитною стрічкою. А Гвинтовка тим часом, сівши на коня, проїхав сюди-туди, піднявши вгору срібний пірнач (де він його взяв, ніхто не знає); на пірначі пов'язана широка блакитна стьожка. — Гей, — каже, — козаки, непорожні голови! Хто не забув держатись за гвинтовку, до мене! За мною! — да й поїхав з ради до табору, держачи високо над головою пірнач із блакитною стьожкою. А за ним повалило козацтво, як за маткою бджоли. Козацтво ж просте, реєстрове собі, а старшина, значні козаки — собі. Хто оддалеки забачить срібний пірнач, так і прилучається до боку ніженського осаула. Поки переїхав поле до Сомкового табору, назбиравсь за ним такий поїзд, як і за гетьманом. Сомко ж із своєю купою на конях прибуває у табір до полку Переяславського, а Гвинтовка до полку Ніженського. Покликне Сомко на своїх козаків: — До шику! До лави! Пушкарі, риштуйте гармати! Піхота з пищаллю поміж гарматами, а комонник по крилах! Поїхали генеральнії старшини з полковою старшиною по всіх полках, по всіх сотнях шиковати до бою військо. Сомко, увесь палаючи, поблискує поміж лавами своїм срібним панциром. Одна в його думка — ударити на Іванців табор, розметати, як полову, тії гайдамацькі купи, силою вирвати бунчук і булаву в харцизяки, коли не стало ні розуму, ні правди на Вкраїні! Іще ж не пошиковала старшина полків, іще не крикнув він рушай, а вже полк Ніженський з табору й рушив. — Е, Васюта не звик слухати старших! — каже Сомко. — Ну, дармо, нехай б'є первий, а ми підопремо його. Коли ж прибігає сам Васюта конем: — Біда, пане гетьмане! Отепер ми посіли! — Що? Як? — Отепер-то в нас кобила порох поїла! Не я вже полковник ніженський, а Гвинтовка! Дивись, як пірначем над козаками посвічує! За Васютою біжать деякі й з старшини ніженської. Сотник Костомара кричить: — Пропала справа! Без Ніженського полку, як без руки правиці! Іще Сомко не наваживсь, що в таку трудну минуту чинити, як ось козаки, підскочивши до війська сторони Брюховецького, наклонили сотня за сотнею корогви да одвернули, да зараз і почали вози своїх старшин жаловати — тих, що до Сомка прихилились. А з другого крила сомківці теж заворушились. — Якого, — кажуть, — чорта чекатимеш, поки нас візьмуть шаблею з безбулавним нашим гетьманом? — да, похапавши кожна сотня корогви, і собі рушили на поклон Брюховецькому. Бачить тоді Сомко, що зовсім лихо, побіг з старшиною на конях до царського намету, до князя. Уходять у намет, а Іванець там од князя царські дари приймає. Круг Іванця Вуяхевич і інші значні сомківці з запорожцями. — Га-га! — крикнув клятий на радощах. — От яка рибка в сак ускочила! А Сомко, нічого не слухаючи, до князя: — Що се ти, князю, дієш? Хіба на те послав тебе цар на Вкраїну, щоб ти потакав запорозьким бунтам? А князь стоїть, мов тороплений, бо ще й до себе не прийшов за великим ґвалтом поміж військом. У Московщині він зроду такої хуги не бачив.
Dear Reader,
In the first half of the year, stocks sustained their worst decline in 52 years, and there's nothing the Fed can do to stop it.
How far could your stocks fall?
History provides the best answers:
In the Crash of 1929 and the big decline that followed, the average stock in the Dow Jones Industrial fell 89%.
In the early 2000s, the average stock in the Nasdaq Composite Index fell by 78%.
And in the 2008 Debt Crisis, the average stock in the S&P 500 fell 53%.
That's bad enough, right?
But notice I said "average" stock, and not all stocks are average.
In the early 2000s, Yahoo! was down 97%, and Drugstore.com fell 99%. Many other — supposedly "great" internet companies — lost 100% of their value.
— Нi в своїх, нi в чужих? А Iванець: — Єсть правда, пане Сомко, i вона тебе покарала за твою гордость! Вiзьмiть його, братчики, та забийте в кайдани. — Пане гетьмане! — каже вірна старшина, обступивши Сомка. — Лучче нам положити усім отут голови, ніж оддати тебе ворогу на наругу! Заплакав тоді Сомко, поглянувши на своє товариство. — Братці мої, — каже, — милії! Що вам битись за мою голову, коли погибає Україна! Що вам думати про мою наругу, коли наругавсь лихий мій ворог над честю й славою козацькою? Пропадай шабля, пропадай і голова! Прощай, безщасна Україно! — і кинув об землю свою шаблю. Усі круг його теж покидали свої шаблі. Щиро заплакали вірні козаки. — Боже правосудний! — кажуть. — Нехай же наші сльози упадуть на голову нашому ворогу! Дуже звеселивсь тоді Брюховецький. Зараз ізвелів Сомка, Васюту і всю їх вірну старшину взяти за сторожу, а Вуяхевичу — на Москву листи писати, що ось нібито Сомко з своїми підручниками на царя козацтво бунтує, Гадяцькїі пункти ознаймує людям, радючи царського величества одступати. А князь Гагін собі компонує, як би тих нещасних іще більш притушковати, щоб не спливла наверх неправда, що, взявши од Іванця великі подарунки, його неситій злобі потурає. Тим часом повів нового гетьмана з старшиною в соборну ніженську церкву до царської присяги. А вийшовши з церкви, гетьман запросив князя з послами до себе на обід, у двір до бурмистра Колодія. Там мішане наготовили бучний бенкет Брюховецькому з старшиною. XV Одчепившись ото Черевань од запорожців, насилу оддихавсь, щоб промовити слово. — Бгате Василю! — каже. — Давай мені боржій коня! Нехай їй біс, сій раді! От не в добру годину знесло мене з тим божевільним Шрамом! Пішов Василь Невольник за кіньми, так куди! Заверюха кругом така, що не второпає, куди і йти. Так як скіпка на воді крутиться, попавши на чорторий, так він ворочавсь між тим ярмарком. А тут іще добре й не знає, де поставили коней Гвинтовчині козаки; так наждавсь Черевань уволю. Скрізь народ товпиться; під боки його штовхають; неборак тілько сопе! — Де оце в нечистого мій Василь занапастивсь?.. Бгатику, — каже до Петра, — не кидай же хоч ти мене!.. Ой, коли б мені добратись живому та здоровому до Хмарища. Нехай тоді радує собі хто хоче! Як же ото огласили запорожці Брюховецького гетьманом, то зараз і порідшало трохи на раді. Перш, ото Гвинтовка одвів своїх підручників; потім і другі сомківці рушили до табору. Тілько запорожці іграли круг гетьманського столу, як злії оси круг свого гнізда, да простий люд-селюки гули по всьому полю, що тії трутні. З півгодини ще не знали селяне, що між козацтвом робиться. Як же вже рушив Брюховецький з князем до присяги у місто, тоді по всьому полю чернь загукала: — Хвала богу! Хвала богу! Наша взяла! Нема тепер ні пана, ні мужика, нема ні вбогих, ні багатих! Усі поживемо в достатках! — Що ж, братйща? — кажуть інші. — Рушаймо панським добром ділитись! Повне місто тепер панства. — Е, ще буде час у місті погуляти! — одвітують другі. — А он козацтво Сомків табор рабує. Дурна Сомкова старшина понабирала з собою самих кармазинів повні вози. — Ну, хто куди любля! Усюди є об віщо погріти руки! І от — одна купа сюди, а друга туди, одна сюди, а друга туди: половина люду до міста повалила, а половина чкурнула до Сомкового табору. По полю пооставались тілько гуляки, що на радощах понаймали музики да й водяться з ними купами, танцюючи. Чудно було Петрові да й Череваневі дивитись на тії музики та гопаки у такий смутний час, що плакати б усім треба, а не веселитись. Коли ж валить, мов тії хвилі, люд од табору; а назустріч йому купа селян од міста. — Куди ви? — питаються. — А ви куди? — Ми до Сомкового табору. — А ми до міста. Там, кажуть, є пожива! — Е, чорта з два! — Як? — Так, що не пускають! Московська сторожа не пускає нашого брата в місто. — Шкода ж і до табору! Козаки самі там пораються, а нашому брату дають оглоблею по гамалику! — Що ж оце? Дак це нас козаки, мабуть, убрали в шори? — Трохи чи не так, як Виговський Москву! Як ось надбігають іще новії купи. — Біда! — кричать. — Пропала справа! Чи чули, що кажуть запорозькі братчики? — А що ж вони там кажуть? — От що! Посунулись деякі з наших через городи, стали поратись коло панських дворів, дак братчики їх киями. "Убирайтесь, — кажуть, — ік нечистій матері, мужва невмивана!" — та й виперли за місто. Наші почали були пручатись: "Ми ж тепер усі рівні!" — "Ось ми вас, — кажуть, — порівняємо батогами! Ховайтесь, вражі діти, заздалегідь по запічках, поки не здобулись лихої години!" — Еге! Дак отака нам дяка! — закричали тоді привідці (у кожної купи був свій ватажок). — Стійте ж, братці! Коли ми помогли кому злізти на гетьманський стіл, дак зумiємо i з стола зопхнути! Куптесь у полки, кричiть "у раду!" Визвольмо Сомка та Васюту з неволi: тiї за нас уступляться! Заворушився люд, загомонiв; пiднявсь по всьому полю галас. Тiлько нiчого з того не вийшло. Iншi, помiрковавши, кажуть: — Ні, вже, мабуть, шкода перемішувати тісто, вийнявши з печі! Яке посадили, таке і спечеться. Буде з нас і того, що потанцьовали днів зо два з запорожцями. А другі: — Шкода, шкода! Козацтво тепер стоятиме усі в одно; полатають нам боки, та з тим і додому вернемось. Втікаймо лучче заздалегідь! Тим часом деякі ведуть таку розмову: — Я собі таки піймав із воза в таборі сало! Буде жінці та дітям до пилипівки! — А я пшона мішок! Коли б хто поміг доперти до хутора. — Ге! Що ваше сало та пшоно! — каже третій волоцюга. — Я он попав був жупан такий, що пари волів стоїть, та гаспедський козак дав келепом по руці так, що не рад би й шестирику! Тепер саме в косовицю доведеться попоноситись із рукою! І чарки горілки не заробиш. От тобі й рада! — Рушаймо, рушаймо додому, поки ще й ніг не поперебивали, мов кабанам у городі! — кажуть мужики. — Ніде правди діти, не на добре діло ми пустились! Ліпше зробили наші сусіде, що не послухали запорожців. Тепер стидно в село й очі появити: довіку будуть дражнити чорною радою! загрузка... І почав чорний люд розходитись. Замовкли й музики, затихли й скоки, і веселі гопаки по полю. Незабаром стало кожному розумно, що нічого гаразд веселитись. Як ось почали роз'їжджатись із Ніженя й шляхта, державці що були понаїжджали під час тієї ради. Інший привіз і жінку, й дочку. Така-то була думка, що тепер з'їхалось з усієї Гетьманщини лицарство, так чи не пошле бог пари. Аж тут не весіллє вийшло. Як почали по дворах поратись вiйськова голота з запорожцями, то рад був iнший, що з душею з мiста вихопивсь. Iнший же вихопивсь, а другий там i голову положив, обороняючи свою худобу i сiм'ю; а дочок шляхетських i старшинських козаки собi за жiнок силою iнших похапали. Кому ж пощастило улизнути за царину, тії, як од собак, мусили од запорозької голоти одбиватись. Отсе їде значний чоловік у кованому возі да й шаблю держить голу або рушницю при плечі. Слуги їдуть кінно округ воза. А за ним низовці, охляп на міщанських конях, женуться, як шуляки. Хоть стріляй, хоть рубай, лізуть наче скажені. Боронить, боронить пана з сім'єю челядь, да як звалять одного-другого запорожці з коня, так хто оставсь — урозтіч! А вони, окаяннії, коней зупиняють, у колесах спиці рубають, вози перевертають, панів із кармазину і з саєти обдирають. По полю не один віз з покаліченими кіньми валяється, не одна вдова плаче по мужові, не один бідаха, конаючи в крові, тужить, що не поліг під Берестечком. А там скрізь порозламувані скрині; одежа лежить розкидана, кривава, пороздирана; пух із перин, наче сніг, летить по вітру: усюди розбишаки шукали грошей, усе пороли, розкидали. Черевань, дивлячись, аж іздригається. Довелось би і йому таке лихо, якби не блакитна стрічка в ковнірі. Се ж одні так бідовали, а другі давали таки добру одсіч харцизякам. Інші догадались викидати із возів одежу: знімали з себе жупани-лудани, блаватаси й єдамашки да кидали під ноги запорожцям, аби їх неситу заздрість зупинити. А запорожець підхопить, ткне під себе да знов навздогін. — Ей, люде добрі! — кричать інші селянам, що, мов тороплені овечки, блукають по полю. — Рятуйте нас, а то й вам те буде! То люде й оступлять, і оступлять кругом віз, бо вже взнали, що за хижеє птаство тії братчики. А як которий ув'яжеться за возом, то й самого косою або засмаленим колякою огріють, що тут і зов'ється ледащо. Інші значнії люде, старшина й шляхта, поскидавши кармазини, повдягались у семряги і між простим людом додому піхом пробирались. Тоді-то мужики до панів, кого знали, що добрий пан, почали знов горнутись і до господи його з-під Ніженя проводжати; а пани почали раховати, як би не зовсім попустити Україну низовцям на поталу. Дивиться Черевань, аж і Тарас Сурмач їде возом із Ніженя. Запорожці його, у личаковім кунтуші, не займають. На возі з ним іще півдесятка міщан. Побачивши Сурмач Череваня: — Ге-ге! — крикне. — Отак наші поживились! — А що там, бгате? — Та що! Під'їхали нас братчики так, що тілько ушима стрепенули! — Що ж вони вам, бгате? — Та що! Зараз у бурмистра Колодія кубки, коновки срібні, ковші, що позносили з усього міста міщане, із стола порозхватували. Став бурмистер їх докоряти, злодіяками, розбишаками взивати, дак і самого трохи не вбили: "Не взивай козака злодієм! Тепер, — кажуть, — минулось: се моє, а се твоє, — усе тепер обще! Своє добро, а не чуже розібрали братчики по кишенях!" Отакії! Ще ж це не все. Тут одні в бурмистра бенкетують, а там голота розповзлась по місту та давай коло крамних комор поратись. Усе з комор порозволікали. Кинулись міщане жалітись до гетьмана, дак той сміється: "Ви ж хіба, — каже, — вражі сини, не знаєте, що ми тепер усі як рідні брати? Усе в нас тепер укупі!.." Так-то підійшли нас оманою січові братчики! Я оце з своїми бурмистрами зібравсь та швидш додому, щоб і в Києві в нас не похазяйствовали низові добродії. — Бгатці! — каже Черевань. — У прокляту годину виїхали ми з дому! Коли б у мене тут не дочка та не жінка, то й я сів би з вами та й убравсь із сього пекла. — Рятуй же їх боржій, добродію, — каже Сурмач, — бо вже я чув, що гетьман просватав твою дочку в дядька Гвинтовки за свого писаря! — Чорта з два просватає! — гукнув тут, як із бочки, чийсь товстий голос. Гляне Черевань, аж їде Кирило Тур, за ним з десяток товариства верхи. — Чорта з два, — каже, — просватає! Уже кому що, а Череванівна моя буде. Тут і писарі стояли з каламарями й білим папером. Посеред колеса, — а колесо одзначили таке, що з одного краю до другого ледві можна було що почути, якби перекликнутися, — так посеред колеса стояв стіл під турецьким килимом. На столі лежала булава Брюховецького з бунчуком і корогвою. Сам Брюховецький стояв у голубому жупані перед своїх запорожців. Тут уже він був не той, що в Романовському Куті: позирав гордо, по-гетьманськи, і тілько всміхавсь, узявшись у боки. Але ось крізь царський намет увійшов і Сомко з своєю старшиною — усі в панцирах і мисюрках, з шаблями й келепами, як до бою. У руках Сомко держить золоту булаву Богданову; над ним розпустили хорунжі і бунчукові військову корогов і бунчук. Два тимпанники стали перед його з срібними бубнами. "Гордий, пишний і розумом високий гетьман! — подумав Петро. — Да на кого ти опираєшся, коли б ти тілько відав! Диявол давно вже одлучив од тебе вірнії душі!.. По тонкій кризі ступаєш ти на свого ворога... Жаль мені тебе, золота голово, хоть ти й перепинив мені дорогу!" Так думав Шраменко, стоячи позад Гвинтовки. А кругом радного колеса крик і гомін такий, мов Чорне море грає. Однак почув Сомко, як закричали йому брюховці: — Положи й ти булаву! Положи бунчук і корогов, переяславський крамарю! Сомко звелів ударити своїм тимпанникам у срібні бубни. Ущухнув трохи галас. Він тоді голосом чистим і поважним, мов у золоту трубу, протрубив: — Не положу! Нехай скажуть мені мої підручники (і поглянув гордо на обидва боки). А вас, голодранців, я не знаю, звідки ви втерлись між козацьке лицарство! Боже! Як схопиться ґвалт! Інші вже совались із колеса наперед, щоб зчинити бой; бо січовики, хоть прийшли й без оружжя, як сказав їм князь, да припасли по кийку під полою. Може б, без бучі й не обійшлось, да сивії діди, батьки січовії, стоючи перед братчиків, зупинили. — Стійте, — кажуть, — діти, стійте, ладу ждіте! А з боку Сомкового старий Шрам, стоючи у первій лаві, поглянув на обидва боки, на своєї сторони старшину, да й каже: — Бачте, діти, з ким нам довелось важитись за гетьманство! Чи достойні ж сі буї вепри дніпровії, щоб трактовать з ними по-людськи? Шаблею ми з ними розправимось! Шаблею та гарматами протверезимо сих п'яниць нікчемних! Петро хотів би пробратись до панотця. Знав добре, що тут без лиха не минеться, так хотів заздалегідь пристати до невеличкої купки вірних, що стояли круг старого Шрама з червоними стрічками. Да вже не можна було тепер жодним побитом протиснутись. А круг його стоять усе тії окаяннії зрадці у блакитних стьожках да в голубих жупанах і вже не боючись голосно розмовляють. — Ну, брате, — каже один, — дождали ми свого празника; будемо панами на Вкраїні! Нехай усяке козака знає! — Над ким же ми пануватимем, — питає другий, — коли всяка душа буде рівна? — Хто тобі сказав? — А як же? Он, бач, тепер між козацькою старшиною бовваніють, наче гриби в траві, товстопикії бургомістри од міщан. А он пороззявляли роти на раду і мужицькі виборнії. — Ге-ге-ге! Не знаєш же ти Івана Мартиновича. Я не таке чув, гуляючи вчора з його джурою. "Один, — каже, — тому час, що батько в плахті. Нехай повеличаються, як порося на орчику, а там доволі з їх буде й греблі гатити. Буде кому пановати на Вкраїні і без мугирів. Івану Мартиновичу аби козацтво пригорнути до свого боку". Як ось ударили голосно в бубни, засурмили в сурми. Виходить із царського намету боярин, князь Гагін, з думними дяками. У руках царська грамота. Його підручники несуть царську корогов козацькому війську, кармазин, оксамит, соболі од царя у подарунок старшині з гетьманом. Усі посли, по-московському звичаю, з бородами, у парчевих соболевих турських шубах; на ногах у князя гаптовані золотом, виложені жемчугом сап'янці. Поклонились обом гетьманам і козацтву на всі чотири сторони. Усі втихли, що чутно було, як бряжчали в бояр шаблюки на золотих ланцюгах коло пояса. Перехрестивсь князь великим хрестом, од лисини аж за пояс, потряс головою, щоб порівнялись сивії патли, підняв грамоту високо — два дяки йому руки піддержували — і почав вичитовати царське ім'я. Як ось, позад брюховців, сільська голота, не чуючи нічого, що читають, почала гукати: — Івана Мартиновича волимо! Брюховецького, Брюховецького волимо! А Сомкове козацтво заднє собі, чуючи, що оглашають гетьманом Брюховецького, почало гукати: — Сомка, Сомка гетьманом! І по всьому полю зчинивсь галас несказанний. Тоді й передні бачать, що всі байдуже про царську грамоту, почали оглашати гетьманів — усе ближче, все ближче, аж поки дійшло до самої первої лави. — Брюховецького! — Сомка! — Не діжде свиноїзд над нами гетьмановати! — Не діжде крамар козацтвом орудовати! — Так от же тобі! — Візьми ж і ти од мене! І зачепились. Хто шаблею, хто києм, хто ножакою. — Стійте, стійте лавою! — крикне Сомко на своїх. — Даймо шаблями їм одвіт! Хто ж виймає шаблю да горнеться до гетьманського боку, а хто, ніби з ляку, тиснеться назад, кричучи: — Не наша сила, не наша сила! До табору! Втікаймо до табору! А запорожці схопили Іванця за руки да вже й на стіл саджають, і булаву й бунчук до рук дають. Зіпхнули й князя з думними дяками, як поперлись. — Гетьман, гетьман Іван Мартинович! — кричать на все горло. — Діти! — крикне на своїх старий Шрам. — Так отсе ми потерпимо таку наругу! Спихайте Іванця к нечистій матері! І кинулись купою до столу. Січуть, рубають низовців, саджають на столець Сомка. А запорожці, як злії оси, не боячись нічого, з одними киями да ножаками, лізуть і б'ють Сомкову сторону. Вирвали в Сомка бунчук і переломили надвоє, одняли и булаву. Оглянеться Сомко, аж при йому тілько зо жменю старшини. — Ей, — каже, — годі! Нема тут наших! Старшина гляне, аж кругом самі запорожці. Іванець, махаючи булавою, кричить: — Бийте, небожата, крамаря! Шапку червінців за добру руку! Тоді Сомкова старшина бачить, що лихо, скупилась тісно, плечем повз плече, да назад до намету. А інші там же поклали голови. За наметом стояли їх коні. Може б, і тут не влизнули, да московське військо, що прийшло з Гагіним, пропустивши до намету Сомка з старшиною, заступило їх од запорожців. Тим часом Черевань усе скрикував Сомка гетьманом. — Що се ти, вражий сину, репетуєш, стоючи між нашими? — крикнуть на його запорожці. — А що ж, — каже, — бгатці? Я свого зятя на всякому місті оберу гетьманом. — Еге! — закричав отаман. — Се крамарів тесть! Бийте його, кабанячу тушу! Тут деякі поточились до Череваня, і, може б, там йому й капут був, да Василь Невольник пізнав ватажка. — Пугу-пугу! — закричав. — Пугу, Головешка! Гаврило! Хіба не пізнав Василя Невольника? Не чіпай сього пана: він на моїх руках! — Еге! Ось де зійшлись! — каже той, пізнавши Василя. — Угамуйтесь, братчики, — каже до своїх, — багацько нам тепер роботи й без його. Да й поперлись до столу, б'ючи всякого, хто не з блакитною стрічкою. А Гвинтовка тим часом, сівши на коня, проїхав сюди-туди, піднявши вгору срібний пірнач (де він його взяв, ніхто не знає); на пірначі пов'язана широка блакитна стьожка. — Гей, — каже, — козаки, непорожні голови! Хто не забув держатись за гвинтовку, до мене! За мною! — да й поїхав з ради до табору, держачи високо над головою пірнач із блакитною стьожкою. А за ним повалило козацтво, як за маткою бджоли. Козацтво ж просте, реєстрове собі, а старшина, значні козаки — собі. Хто оддалеки забачить срібний пірнач, так і прилучається до боку ніженського осаула. Поки переїхав поле до Сомкового табору, назбиравсь за ним такий поїзд, як і за гетьманом. Сомко ж із своєю купою на конях прибуває у табір до полку Переяславського, а Гвинтовка до полку Ніженського. Покликне Сомко на своїх козаків: — До шику! До лави! Пушкарі, риштуйте гармати! Піхота з пищаллю поміж гарматами, а комонник по крилах! Поїхали генеральнії старшини з полковою старшиною по всіх полках, по всіх сотнях шиковати до бою військо. Сомко, увесь палаючи, поблискує поміж лавами своїм срібним панциром. Одна в його думка — ударити на Іванців табор, розметати, як полову, тії гайдамацькі купи, силою вирвати бунчук і булаву в харцизяки, коли не стало ні розуму, ні правди на Вкраїні! Іще ж не пошиковала старшина полків, іще не крикнув він рушай, а вже полк Ніженський з табору й рушив. — Е, Васюта не звик слухати старших! — каже Сомко. — Ну, дармо, нехай б'є первий, а ми підопремо його. Коли ж прибігає сам Васюта конем: — Біда, пане гетьмане! Отепер ми посіли! — Що? Як? — Отепер-то в нас кобила порох поїла! Не я вже полковник ніженський, а Гвинтовка! Дивись, як пірначем над козаками посвічує! За Васютою біжать деякі й з старшини ніженської. Сотник Костомара кричить: — Пропала справа! Без Ніженського полку, як без руки правиці! Іще Сомко не наваживсь, що в таку трудну минуту чинити, як ось козаки, підскочивши до війська сторони Брюховецького, наклонили сотня за сотнею корогви да одвернули, да зараз і почали вози своїх старшин жаловати — тих, що до Сомка прихилились. А з другого крила сомківці теж заворушились. — Якого, — кажуть, — чорта чекатимеш, поки нас візьмуть шаблею з безбулавним нашим гетьманом? — да, похапавши кожна сотня корогви, і собі рушили на поклон Брюховецькому. Бачить тоді Сомко, що зовсім лихо, побіг з старшиною на конях до царського намету, до князя. Уходять у намет, а Іванець там од князя царські дари приймає. Круг Іванця Вуяхевич і інші значні сомківці з запорожцями. — Га-га! — крикнув клятий на радощах. — От яка рибка в сак ускочила! А Сомко, нічого не слухаючи, до князя: — Що се ти, князю, дієш? Хіба на те послав тебе цар на Вкраїну, щоб ти потакав запорозьким бунтам? А князь стоїть, мов тороплений, бо ще й до себе не прийшов за великим ґвалтом поміж військом. У Московщині він зроду такої хуги не бачив.
In the 2008 Debt Crisis, shares in the largest bank holding company in the United States, Citigroup, were down 98%.
Shares in the second-largest, Bank of America, fell 94%.
But here's the thing: These doomed companies and failed banks were on our Endangered Lists many months before they sank, a key reason to heed my warning right now.
I predict that …
If you hold stocks or exchange-traded funds, depending on which ones they are and how this crisis unfolds, history tells us you could lose anywhere from half your money to almost all your money.
Editor's Note: At Stock Market Hour, we are serious about being your "eyes and ears" for special opportunities for you to take advantage of. The message above from one of our partners is one we think you should take a close look at.
Email provided by Finance and Investing Traffic, LLC, owner and operator of Stock Market Hour.
Need assistance? Our dedicated support team is just a click away! Connect with us now for a seamless experience.
StockMarketHour.com, its managers, its employees, and assigns (collectively "The Company") do not make any guarantee or warranty about what is advertised above. Information provided by this website is for research purposes only and should not be considered as personalized financial advice. The Company is not affiliated with, nor does it receive compensation from, any specific security.
Tidak ada komentar:
Posting Komentar