Не один козак гірко плакав од сії думи, а Черевань тілько похитувавсь, гладючи черево; а щоки — як кавуни: сміявсь од щирого серця. Така була в його вдача. Полковник Шрам, стоючи за деревом, дививсь на їх обох. Давно вже він не бачив свого смішливого приятеля, і хоть би кришечку перемінився Черевань; тілько лисина почала наче більш вилискуватись. А в божого чоловіка довга, до самого пояса, борода іще краще процвіла сідинами; а на виду дідусь просіяв якимсь свігом. Співаючи пісню, од серця голосить і до плачу доводить, а сам підведе вгору очі, наче бачить таке, чого видющий зроду не побачить. Слухав його Шрам довго, а далі вийшов із-за дерева да й став навпроти Череваня. Як схопиться ж мій Черевань: — Бгатику,— каже (бо трохи картавив),— чи се ти сам, чи се твоя душа прилетіла послухати божого чоловіка? Да й обнявсь і поцілосавсь із Шрамом, як із рідним братом. Божий чоловік і собі простяг руки, як зачув Шрамів голос. Зрадів дідусь, що аж усміхавсь. — Бувай же,— каже,— здоров, панотче і пане полковнику! Чули й ми, як господь наустив тебе взятись ізнов за козакованнє. А Василь Невольник, стоючи коло нях, собі радується, похитуючи головою. — Боже,— каже,— правий, боже правий, ссть на світі такі люде! — Яким же, бгате, оце случаєм? — питає зараз Черевань. Шрам одвітовав, що на прощу до Києва, да й спитав сам у божого чоловіка: — А тебе ж, діду, звідки і куди господь несе? — В мене,— каже,— одна дорога по всьому світу. Блаженні милостивії, яко тіг помиловані будуть... — Так, батьку мій! Так, мій добродію! — перебив йому Василь Невольник.— Нехай на тебе так господь оглянеться, як ти на мене оглянувся! Три годи, як три дні, промучивсь я в проклятій неволі, на турецькій каторзі, на тих безбожних галерах; не думав уже вбачати святоруського берега. А ти виспівав за мене сто золотих червоних; от я ізнов між хрещеним миром, ізнов почув козацькую мову! — Не мені дякуй за се, Василю,— каже божий чоловік,— дякуй богові да ще тому, хто не поскупивсь викинуть за тебе з череса сотню дукатів. — Хіба ж я йому не дякую? — каже Василь Невольник.— Ченці звали мене у монастир, бо я таки й письменний собі трошки; низове товариство закликало мене до коша, бо я всі гирла, як свої п'ять пучок, знаю; зазивав мене і кошовий, і отаманнє, як проходив я, повертаючи з неволі, через Запорожжє, а я кажу: ні, братчики, піду я тому служити, хто визволив мене із бусурменської землі; буду в його грубником, буду в його хоч свинопасом, аби як небудь йому подякувати. Так говорив Василь Невольник. А Черевань, слухаючи, тілько сміявся. — Казнає-що ти,— каже,— городиш, бгате! Буцім уже сто червоних таке диво, що зроду ніхто й не бачив. Після Пилявців та Збаража носили козаки червінці приполами. Ну, сядьмо лиш, мої дорогії гості, та вип'єм за здоров'я пана Шрама. Випили по кубку. Тоді Шрам і питає: — Скажи ж мені, божий чоловіче, ти всюди вештаєшся і всячину чуєш: чи не чував ти, що в нас діється за Дніпром? — Діється таке,— одвітує божий чоловік, важко здихнувши,— що бодай і не казати! Не добре, кажуть, починає на сій Україні Тетеря, а за Дніпром чиниться щось іще гірше. Жодного ладу між козаками. — А старшина ж із гетьманом на що? — Старшини там багато, та нікого слухати. — Як нікого? А Сомко? — А що ж Сомко? Хоть він і розумом, і славою узяв над усіма, да й йому не дають гетьмановати. — Як же се так? — А так, що диявол замутив голову Васюті Ніженському. Уже й чуприна біла, як у мене, і зовсім уже дід; доживав би віку на полковництві: так, отже, захотілось на старість гетьмановати. Багато козаків і його слухає. А як він собі мається добре, то й бояре, що на Москві коло царя, що хотя роблять, і тії за його тягнуть руку. А Сомко, бачте, навпростець іде, не хоче нікому придіте поклонімося. Отаке як завелось міждо старшими головами, то й козаки пішли один против одного. Де зустрінуться, чи в шинку, чи на дорозі, то й зітнуться. "Чия сторона?" — "А ти чия?" — "Васютина".— "Геть же к нечистому, боярський підніжку!" — "Ти геть к нечистому, переяславський крамарю!" — Себто, бач, що Сомко має в Переяславі свої крамні комори в ринку, так Васютинцям і звадливо. Отак зітнуться, да й до шабель. Слухаючи таку невеселу повість, полковник Шрам і голову понурив. — Та потривай же,— каже,— адже ж Сомка вибрали одностайне гетьманом у Козельці? — Одностайне,— каже,— і сам преосвященний Методій був там і до присяги козаків приводив; да як Сомко собі чоловік-дрямота, то й не в догад йому, що святий отець думав, мабуть, заробити собі яку сот-нягу чи дві червоних на рясу. А Васюта Ніженський водивсь у старовину з ляхами, так проноза вже добрий: брязнув капшуком перед владикою — той і вимудровав щось на Сомка, да й послали в Москву лист. От і пішла така вже поголоска, що рада Козєлецька не слушна; треба, кажуть, ізозвати зуповную раду, щоб і військо з Запорожжя було на раді, щоб одностайне собі гетьмана обрали і одного вже слухали; бо Васюта хоче собіі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть. — Якого се Брюховецького? — аж скрикнув Шрам.— Що се ще за проява? — Проява,— каже,— така, що слухаєш, да й віри няти не хочеться. Ви знаєте Іванця? — Отак! — кажуть,— іще б не знати чури Хмельницького! — Ну, а чули, яку наругу прийняв він од Сомка? — Чули,— каже Шрам.— Що ж по тому? А Черевань: — Здається, Сомко налаяв Іванця свинею, чи що? — Не свинею, а собакою, да ще старим собакою, да ще не на самоті, чи там як-небудь напідпитку, а перед отаманнєм, перед генеральною старшиною, на домовій раді в гетьмана. — Га-га-га! — засміявсь Черевань.— Одважив солі добре. — Одважив солі добре,— каже божий чоловік, да зробив негаразд. Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: "Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'" — озветься до його під веселий час, за чаркою. "Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає". От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. А Сомко, знаєте самі, доводиться Юрусеві дядько, бо старий Хміль держав уперве його сестру Ганну; так він і не злюбив, що чура орудує небожем. Да ото раз, як з'їхалась до молодого гетьмана старшина да почали радовати про військові речі, от Іванець і собі до гурту — немовби гетьманський чура — да щось і блявкнув з просготи. А Сомко, знаєте, який? Зараз загориться, як порох. "Пане гетьмане,— до Юруся,— старого пса непристойно мішати в нашу компанію..." От як воно було, панове, коли хочете знати я сам там лучивсь, то й чув своїми ушима. Да при мені ж зчинився й гвалт уночі, як Сомко піймав Іванця з ножем коло свого ліжка. Да ото й судили його військовою радою і присудили усікнути голову. Воно б же й сталось так, панове, да Сомко видумав Іванцеві гіршу кару: звелів посадити верхи на свиню да й провезти по всьому Гадячу. — Га га-га! — зареготав ізнов Черевань.— Котузі до заслузі. А Шрам усе слухав мовчки да й каже понуро: |
| Is Obama back in the White House?
This shocking new move from Biden screams yes.
| | |
Не один козак гірко плакав од сії думи, а Черевань тілько похитувавсь, гладючи черево; а щоки — як кавуни: сміявсь од щирого серця. Така була в його вдача. Полковник Шрам, стоючи за деревом, дививсь на їх обох. Давно вже він не бачив свого смішливого приятеля, і хоть би кришечку перемінився Черевань; тілько лисина почала наче більш вилискуватись. А в божого чоловіка довга, до самого пояса, борода іще краще процвіла сідинами; а на виду дідусь просіяв якимсь свігом. Співаючи пісню, од серця голосить і до плачу доводить, а сам підведе вгору очі, наче бачить таке, чого видющий зроду не побачить. Слухав його Шрам довго, а далі вийшов із-за дерева да й став навпроти Череваня. Як схопиться ж мій Черевань: — Бгатику,— каже (бо трохи картавив),— чи се ти сам, чи се твоя душа прилетіла послухати божого чоловіка? Да й обнявсь і поцілосавсь із Шрамом, як із рідним братом. Божий чоловік і собі простяг руки, як зачув Шрамів голос. Зрадів дідусь, що аж усміхавсь. — Бувай же,— каже,— здоров, панотче і пане полковнику! Чули й ми, як господь наустив тебе взятись ізнов за козакованнє. А Василь Невольник, стоючи коло нях, собі радується, похитуючи головою. — Боже,— каже,— правий, боже правий, ссть на світі такі люде! — Яким же, бгате, оце случаєм? — питає зараз Черевань. Шрам одвітовав, що на прощу до Києва, да й спитав сам у божого чоловіка: — А тебе ж, діду, звідки і куди господь несе? — В мене,— каже,— одна дорога по всьому світу. Блаженні милостивії, яко тіг помиловані будуть... — Так, батьку мій! Так, мій добродію! — перебив йому Василь Невольник.— Нехай на тебе так господь оглянеться, як ти на мене оглянувся! Три годи, як три дні, промучивсь я в проклятій неволі, на турецькій каторзі, на тих безбожних галерах; не думав уже вбачати святоруського берега. А ти виспівав за мене сто золотих червоних; от я ізнов між хрещеним миром, ізнов почув козацькую мову! — Не мені дякуй за се, Василю,— каже божий чоловік,— дякуй богові да ще тому, хто не поскупивсь викинуть за тебе з череса сотню дукатів. — Хіба ж я йому не дякую? — каже Василь Невольник.— Ченці звали мене у монастир, бо я таки й письменний собі трошки; низове товариство закликало мене до коша, бо я всі гирла, як свої п'ять пучок, знаю; зазивав мене і кошовий, і отаманнє, як проходив я, повертаючи з неволі, через Запорожжє, а я кажу: ні, братчики, піду я тому служити, хто визволив мене із бусурменської землі; буду в його грубником, буду в його хоч свинопасом, аби як небудь йому подякувати. Так говорив Василь Невольник. А Черевань, слухаючи, тілько сміявся. — Казнає-що ти,— каже,— городиш, бгате! Буцім уже сто червоних таке диво, що зроду ніхто й не бачив. Після Пилявців та Збаража носили козаки червінці приполами. Ну, сядьмо лиш, мої дорогії гості, та вип'єм за здоров'я пана Шрама. Випили по кубку. Тоді Шрам і питає: — Скажи ж мені, божий чоловіче, ти всюди вештаєшся і всячину чуєш: чи не чував ти, що в нас діється за Дніпром? — Діється таке,— одвітує божий чоловік, важко здихнувши,— що бодай і не казати! Не добре, кажуть, починає на сій Україні Тетеря, а за Дніпром чиниться щось іще гірше. Жодного ладу між козаками. — А старшина ж із гетьманом на що? — Старшини там багато, та нікого слухати. — Як нікого? А Сомко? — А що ж Сомко? Хоть він і розумом, і славою узяв над усіма, да й йому не дають гетьмановати. — Як же се так? — А так, що диявол замутив голову Васюті Ніженському. Уже й чуприна біла, як у мене, і зовсім уже дід; доживав би віку на полковництві: так, отже, захотілось на старість гетьмановати. Багато козаків і його слухає. А як він собі мається добре, то й бояре, що на Москві коло царя, що хотя роблять, і тії за його тягнуть руку. А Сомко, бачте, навпростець іде, не хоче нікому придіте поклонімося. Отаке як завелось міждо старшими головами, то й козаки пішли один против одного. Де зустрінуться, чи в шинку, чи на дорозі, то й зітнуться. "Чия сторона?" — "А ти чия?" — "Васютина".— "Геть же к нечистому, боярський підніжку!" — "Ти геть к нечистому, переяславський крамарю!" — Себто, бач, що Сомко має в Переяславі свої крамні комори в ринку, так Васютинцям і звадливо. Отак зітнуться, да й до шабель. Слухаючи таку невеселу повість, полковник Шрам і голову понурив. — Та потривай же,— каже,— адже ж Сомка вибрали одностайне гетьманом у Козельці? — Одностайне,— каже,— і сам преосвященний Методій був там і до присяги козаків приводив; да як Сомко собі чоловік-дрямота, то й не в догад йому, що святий отець думав, мабуть, заробити собі яку сот-нягу чи дві червоних на рясу. А Васюта Ніженський водивсь у старовину з ляхами, так проноза вже добрий: брязнув капшуком перед владикою — той і вимудровав щось на Сомка, да й послали в Москву лист. От і пішла така вже поголоска, що рада Козєлецька не слушна; треба, кажуть, ізозвати зуповную раду, щоб і військо з Запорожжя було на раді, щоб одностайне собі гетьмана обрали і одного вже слухали; бо Васюта хоче собіі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть. — Якого се Брюховецького? — аж скрикнув Шрам.— Що се ще за проява? — Проява,— каже,— така, що слухаєш, да й віри няти не хочеться. Ви знаєте Іванця? — Отак! — кажуть,— іще б не знати чури Хмельницького! — Ну, а чули, яку наругу прийняв він од Сомка? — Чули,— каже Шрам.— Що ж по тому? А Черевань: — Здається, Сомко налаяв Іванця свинею, чи що? — Не свинею, а собакою, да ще старим собакою, да ще не на самоті, чи там як-небудь напідпитку, а перед отаманнєм, перед генеральною старшиною, на домовій раді в гетьмана. — Га-га-га! — засміявсь Черевань.— Одважив солі добре. — Одважив солі добре,— каже божий чоловік, да зробив негаразд. Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: "Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'" — озветься до його під веселий час, за чаркою. "Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає". От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. А Сомко, знаєте самі, доводиться Юрусеві дядько, бо старий Хміль держав уперве його сестру Ганну; так він і не злюбив, що чура орудує небожем. Да ото раз, як з'їхалась до молодого гетьмана старшина да почали радовати про військові речі, от Іванець і собі до гурту — немовби гетьманський чура — да щось і блявкнув з просготи. А Сомко, знаєте, який? Зараз загориться, як порох. "Пане гетьмане,— до Юруся,— старого пса непристойно мішати в нашу компанію..." От як воно було, панове, коли хочете знати я сам там лучивсь, то й чув своїми ушима. Да при мені ж зчинився й гвалт уночі, як Сомко піймав Іванця з ножем коло свого ліжка. Да ото й судили його військовою радою і присудили усікнути голову. Воно б же й сталось так, панове, да Сомко видумав Іванцеві гіршу кару: звелів посадити верхи на свиню да й провезти по всьому Гадячу. — Га га-га! — зареготав ізнов Черевань.— Котузі до заслузі. А Шрам усе слухав мовчки да й каже понуро: |
Не один козак гірко плакав од сії думи, а Черевань тілько похитувавсь, гладючи черево; а щоки — як кавуни: сміявсь од щирого серця. Така була в його вдача. Полковник Шрам, стоючи за деревом, дививсь на їх обох. Давно вже він не бачив свого смішливого приятеля, і хоть би кришечку перемінився Черевань; тілько лисина почала наче більш вилискуватись. А в божого чоловіка довга, до самого пояса, борода іще краще процвіла сідинами; а на виду дідусь просіяв якимсь свігом. Співаючи пісню, од серця голосить і до плачу доводить, а сам підведе вгору очі, наче бачить таке, чого видющий зроду не побачить. Слухав його Шрам довго, а далі вийшов із-за дерева да й став навпроти Череваня. Як схопиться ж мій Черевань: — Бгатику,— каже (бо трохи картавив),— чи се ти сам, чи се твоя душа прилетіла послухати божого чоловіка? Да й обнявсь і поцілосавсь із Шрамом, як із рідним братом. Божий чоловік і собі простяг руки, як зачув Шрамів голос. Зрадів дідусь, що аж усміхавсь. — Бувай же,— каже,— здоров, панотче і пане полковнику! Чули й ми, як господь наустив тебе взятись ізнов за козакованнє. А Василь Невольник, стоючи коло нях, собі радується, похитуючи головою. — Боже,— каже,— правий, боже правий, ссть на світі такі люде! — Яким же, бгате, оце случаєм? — питає зараз Черевань. Шрам одвітовав, що на прощу до Києва, да й спитав сам у божого чоловіка: — А тебе ж, діду, звідки і куди господь несе? — В мене,— каже,— одна дорога по всьому світу. Блаженні милостивії, яко тіг помиловані будуть... — Так, батьку мій! Так, мій добродію! — перебив йому Василь Невольник.— Нехай на тебе так господь оглянеться, як ти на мене оглянувся! Три годи, як три дні, промучивсь я в проклятій неволі, на турецькій каторзі, на тих безбожних галерах; не думав уже вбачати святоруського берега. А ти виспівав за мене сто золотих червоних; от я ізнов між хрещеним миром, ізнов почув козацькую мову! — Не мені дякуй за се, Василю,— каже божий чоловік,— дякуй богові да ще тому, хто не поскупивсь викинуть за тебе з череса сотню дукатів. — Хіба ж я йому не дякую? — каже Василь Невольник.— Ченці звали мене у монастир, бо я таки й письменний собі трошки; низове товариство закликало мене до коша, бо я всі гирла, як свої п'ять пучок, знаю; зазивав мене і кошовий, і отаманнє, як проходив я, повертаючи з неволі, через Запорожжє, а я кажу: ні, братчики, піду я тому служити, хто визволив мене із бусурменської землі; буду в його грубником, буду в його хоч свинопасом, аби як небудь йому подякувати. Так говорив Василь Невольник. А Черевань, слухаючи, тілько сміявся. — Казнає-що ти,— каже,— городиш, бгате! Буцім уже сто червоних таке диво, що зроду ніхто й не бачив. Після Пилявців та Збаража носили козаки червінці приполами. Ну, сядьмо лиш, мої дорогії гості, та вип'єм за здоров'я пана Шрама. Випили по кубку. Тоді Шрам і питає: — Скажи ж мені, божий чоловіче, ти всюди вештаєшся і всячину чуєш: чи не чував ти, що в нас діється за Дніпром? — Діється таке,— одвітує божий чоловік, важко здихнувши,— що бодай і не казати! Не добре, кажуть, починає на сій Україні Тетеря, а за Дніпром чиниться щось іще гірше. Жодного ладу між козаками. — А старшина ж із гетьманом на що? — Старшини там багато, та нікого слухати. — Як нікого? А Сомко? — А що ж Сомко? Хоть він і розумом, і славою узяв над усіма, да й йому не дають гетьмановати. — Як же се так? — А так, що диявол замутив голову Васюті Ніженському. Уже й чуприна біла, як у мене, і зовсім уже дід; доживав би віку на полковництві: так, отже, захотілось на старість гетьмановати. Багато козаків і його слухає. А як він собі мається добре, то й бояре, що на Москві коло царя, що хотя роблять, і тії за його тягнуть руку. А Сомко, бачте, навпростець іде, не хоче нікому придіте поклонімося. Отаке як завелось міждо старшими головами, то й козаки пішли один против одного. Де зустрінуться, чи в шинку, чи на дорозі, то й зітнуться. "Чия сторона?" — "А ти чия?" — "Васютина".— "Геть же к нечистому, боярський підніжку!" — "Ти геть к нечистому, переяславський крамарю!" — Себто, бач, що Сомко має в Переяславі свої крамні комори в ринку, так Васютинцям і звадливо. Отак зітнуться, да й до шабель. Слухаючи таку невеселу повість, полковник Шрам і голову понурив. — Та потривай же,— каже,— адже ж Сомка вибрали одностайне гетьманом у Козельці? — Одностайне,— каже,— і сам преосвященний Методій був там і до присяги козаків приводив; да як Сомко собі чоловік-дрямота, то й не в догад йому, що святий отець думав, мабуть, заробити собі яку сот-нягу чи дві червоних на рясу. А Васюта Ніженський водивсь у старовину з ляхами, так проноза вже добрий: брязнув капшуком перед владикою — той і вимудровав щось на Сомка, да й послали в Москву лист. От і пішла така вже поголоска, що рада Козєлецька не слушна; треба, кажуть, ізозвати зуповную раду, щоб і військо з Запорожжя було на раді, щоб одностайне собі гетьмана обрали і одного вже слухали; бо Васюта хоче собіі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть. — Якого се Брюховецького? — аж скрикнув Шрам.— Що се ще за проява? — Проява,— каже,— така, що слухаєш, да й віри няти не хочеться. Ви знаєте Іванця? — Отак! — кажуть,— іще б не знати чури Хмельницького! — Ну, а чули, яку наругу прийняв він од Сомка? — Чули,— каже Шрам.— Що ж по тому? А Черевань: — Здається, Сомко налаяв Іванця свинею, чи що? — Не свинею, а собакою, да ще старим собакою, да ще не на самоті, чи там як-небудь напідпитку, а перед отаманнєм, перед генеральною старшиною, на домовій раді в гетьмана. — Га-га-га! — засміявсь Черевань.— Одважив солі добре. — Одважив солі добре,— каже божий чоловік, да зробив негаразд. Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: "Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'" — озветься до його під веселий час, за чаркою. "Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає". От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. А Сомко, знаєте самі, доводиться Юрусеві дядько, бо старий Хміль держав уперве його сестру Ганну; так він і не злюбив, що чура орудує небожем. Да ото раз, як з'їхалась до молодого гетьмана старшина да почали радовати про військові речі, от Іванець і собі до гурту — немовби гетьманський чура — да щось і блявкнув з просготи. А Сомко, знаєте, який? Зараз загориться, як порох. "Пане гетьмане,— до Юруся,— старого пса непристойно мішати в нашу компанію..." От як воно було, панове, коли хочете знати я сам там лучивсь, то й чув своїми ушима. Да при мені ж зчинився й гвалт уночі, як Сомко піймав Іванця з ножем коло свого ліжка. Да ото й судили його військовою радою і присудили усікнути голову. Воно б же й сталось так, панове, да Сомко видумав Іванцеві гіршу кару: звелів посадити верхи на свиню да й провезти по всьому Гадячу. — Га га-га! — зареготав ізнов Черевань.— Котузі до заслузі. А Шрам усе слухав мовчки да й каже понуро: |
|
|
At times, our affiliate partners reach out to the Editors at USA Insider News with special opportunities for our readers. The message above is one we think you should take a close, serious look at. |
|
|
Email is compliments of Finance and Investing Traffic, LLC, owner and operator of USA Insider News.
To ensure you receive our emails to your inbox, be sure to whitelist us.
© 2023 USA Insider News. All Rights Reserved.
Thinking about unsubscribing? We hope not! But, if you must, the link is below.
Privacy Policy | Terms & Conditions | Unsubscribe
221 W 9th St # Wilmington, DE 19801
|
|
|
|
Tidak ada komentar:
Posting Komentar